Тема: повчальна розповідь про зустріч Вовка з Котом.
Мораль байки (головна думка): «І так-таки ти сам себе вини: що, братику, посіяв, те й пожни!».
Мета: заклик не шкодити іншим.
Рід літератури: ліро-епос (лірика і сюжет).
Жанр: байка.
Головний персонаж: Вовк.
Другорядний персонаж: Кіт.
Розповідь ведеться від імені автора.
Позитивний персонаж: Кіт, який намагається допомогти, справедливий.
Негативний персонаж: Вовк, який завдає шкоду іншим.
Байка вчить відноситися до інших так, як би ти хотів, щоб відносилися до тебе, не завдавати шкоди іншим.
Байка засуджує шкідливість, хитрість.
Не тільки автор, а також вдумливий читач, засуджує поведінку Вовка. І не може бути по-іншому.
Вовк, який проявляє шкідливість та хитрість, завдаючи збитків людям, розуміє, що не зможе врятуватися від заслуженого покарання. Адже, те, що люди гналися за ним, пов’язане з його поганими вчинками.
А висновок простий: ставитися до інших так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе. І автор правий, коли у мораль закладає відоме прислів’я: «Що посієш, те й пожнеш».
ВОВК І КІТ
В село із лісу Вовк забіг…
Не думайте, що в гості, братця!
Ні, в гості Вовк не забіжить;
а він прибіг, щоб де-небудь сховаться:
проклятий люд з собаками настиг…
І рад би Вовк в які ворота вскочить,
та лишенько йому: куди не поглядить
усюди Вовченька недоленька морочить,
хоч сядь та й плач;
ворота, як на те ж, кругом усі заперті,
а дуже Вовкові не хочеться умерти
(бо ще він не нажився, бач!),
а гірше од людей — од видимої смерті…
Коли глядить — на загороді
Кіт сидить, на сонечку мурликає-дрімає.
Підскочив Вовк і до Кота мовляє:
— Котусю-братику! Скажіть мені скоріше,
хто із хазяїнів отут усіх добріший?
Я хочу попрохать, щоб хто мене сховав
на сей недобрий час. Я б у пригоді став!..
Чи чуєш гомін той? За мною то женуться!..
Котусю-батечку! Куди ж мені поткнуться?
— Проси мерщій Степана,
він добрий чоловік, — Кіт Вовкові сказав.
— Так я у його вкрав барана.
— Ну так навідайсь до Дем'яна.
— Е, і Дем'яна я боюсь:
як тільки навернусь, він і згадає поросятко.
— Біжи ж, аж ген живе Трохим!
— Трохим? Боюсь зійтися з ним:
з весни ще злий він за ягнятко!
— Погано ж!.. Ну а чи не прийме Клим?
— Ох, братику! Теля я в його звів!
— Так, бачу, ти усім тут добре надоїв, —
Кіт Вовкові сказав. —
Чого ж ти, братику, сюди і забігав?
Ні, наші козаки ще з розуму не спали,
щоб Вовка од біди сховали!
І так-таки ти сам себе вини:
що, братику, посіяв, те й пожни!