Тема: розповідь про те, як у одній сім’ї появився Мотлі – прибулець за програмою космічного обміну.

Головна думка: «А от якщо зібрати старі газети з журналами, списані зошити, змальовані альбоми і переробити їх, вийде новий папір! І тоді не потрібно буде знищувати дерева!»

Мета: заклик зменшити врубування лісів – легень планети.

Проблема: вирубка дерев погіршить стан живих організмів.

Рід літератури: епос.

Жанр: фантастичне оповідання.

Фантастичні елементи: прибулець Мотлі, програма космічного обміну.

Будова твору

План

1. Програма космічного обміну.

2. Мотлі – оболонкова істота.

3. Краса природи Карпат.

4. Прибулець важко дихає. 

5. Професор ставить діагноз.

6. Ліки – це макулатура.

7. Заклик долучитися до збору.

8. Звичка здавати макулатуру.

Головний персонаж: оповідач Чубик.

Другорядні персонажі: батьки хлопчика, прибулець Мотлі, професор.

Розповідь ведеться від імені персонажа.

Обґрунтували назву твору

    На мою думку, назва твору дуже влучна.

    У тлумачному словнику читаємо, що халепа – це яка-небудь несподівана, прикра подія; біда, нещастя, неприємність. Саме така біда спіткала Мотлі – він раптово захворів. Це могло привести до великої неприємності – зривається програма космічного обміну. Оскільки Мотлі – прибулець, тому халепа стає міжпланетною.

    Отже, авторка дуже влучно назвала своє фантастичне оповідання.

Цитатна характеристика оповідача

^{МІЖПЛАНЕТНА ХАЛЕПА (скорочено)}

     ^{Усе почалося з того, що Мотлі захворів. А захворів він після на­шої подорожі Карпатами. Це сталося, коли… Гаразд, розповім із самого початку!}

     ^{Наша сім'я вперше взяла участь у програмі космічного обміну. Батьки якраз пішли у відпустку, а я — на канікули.}

     ^{Майже цілий рік минув у суперечках. Ми обговорювали, чи варто взагалі брати додому прибульця. По-перше, щодня треба буде надсилати звіти в Центр всесвітніх досліджень. По-друге, дове­деться переобладнати одну з кімнат, куди поселимо гостя. По-третє, на нас чекають курси зоряної психології, без яких нас просто не допустять до спілкування з інопланетним чужинцем!..}

     ^{Сотні «але» рясно сипались на мою бідну голову з вихристим чубчиком. Бідолашну, бо мені дуже-дуже хотілося потрапити до програми обміну. Спочатку береш прибульця, а потім і сам виру­шиш на якусь планету! До речі, оцей аргумент у наших сімейних нарадах поставив крапку.}

^{— Чубик (це про мене) має розвиватись і змалку вибирати собі справу до душі, — твердо сказав тато. — На нашій планеті перелік професій далеко не повний!}

     ^{Так у нашій сім'ї з'явився Мотлі. Звісно, після карантину в Центрі всесвітніх досліджень.}

     ^{Мотлі походив з планети оболонкових істот. Це полегшило йому звикання до Землі. Він просто набув звичної людської подоби. До того ж і нам було приємніше бачити такого собі хлопця — нічим не­примітного, тільки трохи сором'язливого.}

^{— Ніяких звітів не потрібно, — з порога запевнив Мотлі.}

    ^{Ми полегшено зітхнули.}

^{— Який милий хлопчик, — раділа мама.}

^{— Пацан, що треба, — задоволено потер руками тато.}

    ^{Мотлі і сам нічого не записував. Просто дивився, іноді розпитував, чому і як. Най­перше, що Мотлі зацікавило, то це природа нашої планети. Тож було вирішено поїхати в гори. Ми з рюкзаками сходили на самісінь­кі вершини Карпат, спускались бурхливими річками на байдарках, вивчали рослини і тварин.}

^{— Яка краса! — примовляв Мотлі, крутячи головою, мов ящірка.}

^{— А у вас як там? — питав тато. — Теж є природа? На що вона схожа?}

^{— Наша планета вам видалася б порожньою, а природу ми при­возимо з інших планет.}

    ^{Тут уже мені закортіло розпитати.}

^{— Мотлі, ти ж навіть камінчиків не збираєш.}

^{— Ні-ні! Чіпати не можна! Ми перевозимо все у своїй оболонці, нічого не забираючи з собою.}

^{— Дива! — похитала головою мамам. Хоча вона точно знала неписане правило міжпланетного обміну: прибульцям дивуватися не варто.}

     ^{Одразу після подорожі ми помітили, що з нашим гостем щось не те. Він важко дихав, зблід і сидів непорушно в тій кімнатці, що ми для нього облаштувати. Мотлі дивився на стіну, наче на ній рос­ли квіти чи стікали струмочки. Він скис геть невчасно: попереду був цілий місяць космічної програми обміну, і ми ж уже все розпланували! Мабуть, Мотлі захворів. Хоч і гарна природа на Землі, та щось таки завадило його здоров'ю. Ми опинились на порозі величезного міжпланетного скандалу! Та що там ми!.. Програму обміну могли згорнути назавжди.}

^{— Думаю, земна медицина тут безсила. Справа делікатна… Треба везти Мотлі до Центру всесвітніх досліджень! — постановив тато.}

    ^{Схвильований професор уже чекав. Нам видали білі комбіне­зони з капюшонами і провели до лабораторії. Бідолашного Мотлі поклали в прозору капсулу із сенсорами й датчиками. А ми разом із професором сіли біля монітора, який показував, що відбувається в організмі Мотлі. Тіло прибульця всередині складалося з малю­сіньких пістрявих частинок. Професор доторкнувся до екрана і збільшив зображення. Неймовірно! Це були мікроскопічні копії всього, що Мотлі бачив на Землі Так ось що означало «перевозити у своїй оболонці»! Ось наше місто… Будинок. О, а це хто з вихристим чубчиком? Невже я?! Я так захопився, що майже забув, чого ми обстежували Мотлі.}

^{— У нього проблема з диханням! — нарешті мовив професор. — Дивіться: ось легені… Тобто гори, щільно покриті лісами. Тепер пересуваємо зображення.  Ось, ось. Бачите? Маленькі лісоруби… Дерева падають… Тут легені оголені. Мотлі просто не може дихати!}

      ^{Ми були в розпачі. Якщо маленьких лісорубів не зупинити, Мотлі загине.  Професор ходив з кутка в ку­ток і тримався за голову. Раптом він ляснув долонею по лобі і знов умостився перед монітором. Збільшив зображення, потім ще, ще.}

^{— Ви це бачили? Здається, я знайшов не лише одну причину хвороби, а й спосіб, як вилікувати Мотлі! — професор помовчав хвильку і додав, стишивши голос — Макулатура!...}

    ^{Ми перезирнулись, а професор пояснив:}

^{— На Землі повно використаного паперу! Його просто вики­дають або спалюють. А от якщо зібрати старі газети з журналами, списані зошити, змальовані альбоми і переробити їх, вийде новий папір! І тоді не потрібно буде знищувати дерева!}

^{— Здається, я зрозумів! — сказав тато. — Ми всі можемо допомогти Мотлі. Чубчику, ходімо додому. До речі, у нас є коробка зі старими звітами. А ви, професоре, неодмінно зробіть оголошення по всіх центрах досліджень, хай долучаються до збирання макулатури!}

    ^{Так ми врятували Мотлі. Незабаром він полетів додому. А от звичка здавати макулатуру, щоб зберегти дерева, у нас залишилась!}

Чому рослини треба берегти?