Тема: розповідь про повернення Мауглі до людей.

Головна думка: «Я був ваш брат в усьому, за винятком крові, і я обіцяю, що коли стану Людиною серед людей, то не зраджу вас перед ними, як ви зрадили мене!».

Мета: засудження підступності, яка породжує несправедливість.

Будова твору

План

1. Мауглі чекають на Скелі Ради.

2. Місце Ватажка Зграї вільне.  

3. Шер-Хан – вбивця людської худоби.

4. Брат, хоч не по крові.

5. Червона Квітка для собак.

6. Шер-Хан – обсмалена кішка Джунглів.

7. Сльози, які бувають у людей.

8. Мауглі йде до людей.

Позитивні персонажі: людина Мауглі, пантера Багіра, Самотній Вовк Акела, вовченята, Мати Вовчиця і Батько Вовк, вовки, які залишились у зграї. 

Негативні персонажі: тигр Шер-Хан, шакали, вовки, які пристали до Шер-Хана.

Розповідь ведеться від імені автора.

Казка вчить бути справедливим, вірним у дружбі.

Казка засуджує підступність, улесливість, зрадливість. 

Поміркуйте, чому хлопчик заплакав

    На мою, думку хлопчик заплакав, бо вперше відчув несправедливість і зраду.

    Мауглі завжди знав, що тигр Шер-Хан неприязно ставився до нього. Коли деякі члени зграї проявили ненависть, яку досі таїли, це було дуже неочікувано. Він не міг повірити у таку несправедливість. Адже сам робив усе, щоб стати братом у вовчій зграї. Проте він не злопам’ятний, бо пообіцяв, повернувшись до людей, не зраджувати вовків, як вони в цей день зрадили його.

    Сльози Мауглі стали наочним переконанням, що попри те, що жив серед хижаків, він не втратив людськості.

^{Уривок про те, як МАУГЛІ ЙДЕ ДО ЛЮДЕЙ (переклад з англійської Леоніда Солонька)}

    ^{Весь цей день Мауглі сидів у печері, підтримуючи вогонь. Він стромляв у нього сухі гілки, щоб подиви­тись, як вони спалахують. Потім знайшов гілку, яка ціл­ком задовольнила його. Ввечері, коли прийшов шакал Табакі й досить грубо переказав, що його чекають на Скелі Ради, він зайшовся реготом. Переляканий Таба­кі дременув геть. Після цього Мауглі, все ще сміючись, пішов на раду.}

    ^{Акела, Самотній Вовк, лежав коло своєї скелі, і це свідчило, що місце Ватажка Зграї лишається вільним. Тигр Шер-Хан, оточений вовками, охочими поживи­тися його недоїдками, походжав тут же і вислуховував безсоромні лестощі. Багіра лежала поруч із Мауглі, який тримав горщик із вогнем у себе між колінами. Коли всі зібрались, Шер-Хан заговорив перший, — зухвальство, на яке він би наважився, коли Акела був у розквіті сил і років.}

^{— Він не має права, — прошепотіла пантера Багіра. — Скажи йому це! Він собачий син! Він злякається!}

    ^{Мауглі скочив на ноги.}

^{— Вільне плем'я! — вигукнув він. — Хіба Шер-Хан ке­рує нашою Зграєю? Яке діло тигрові до наших справ?}

^{— Місце Ватажка Зграї вільне, і мене запросили говорити… — почав Шер-Хан.}

^{— Хто? — спитав Мауглі. — Хіба ми всі шакали, що будемо підлизуватися до цього вбивці людської худоби? Провід над Зграєю належить самій Зграї.}

    ^{Знялось багатоголосе виття:}

^{— Мовчи ти, Людське щеня!}

^{— Хай він говорить. Він дотримувався нашого За­кону!}

    ^{І нарешті старійшини Зграї прогриміли:}

^{— Хай говорить Мертвий Вовк!}

    ^{Акела насилу підвів свою стару голову.}

^{— Вільне плем'я, а також ви, Шер-Ханові шакали! Дванадцять років я водив вас на лови і з ловів, і за цей час ніхто з вас не потрапив у пастку, нікого з вас не покалічено. Тепер я не вбив свою здобич. Ви знаєте, що проти мене була таємна змова. Ви знаєте, що мені запропонували кинутись на незагнаного оленя для того, щоб показати мою неміч. Це було хитро підстро­єно. Тепер ви маєте право убити мене тут, на Скалі Ради. А тому я питаю: хто візьметься покінчити із Са­мотнім Вовком? Бо за Законом Джунглів я маю право вимагати, щоб ви підходили поодинці.}

    ^{Запанувала тиха мовчанка, бо ніхто з вовків не наважувався битись з Акелою насмерть.}

^{Тоді Шер-Хан проревів:}

^{— Ба! Навіщо нам здався цей беззубий дурень! Він засуджений на смерть! А от Людське дитинча зажи­лося на світі. Вільне Плем'я, то моя здобич із самого початку. Віддайте його мені.}

    ^{Більша частина Зграї заволала:}

^{— Людина! Людина! Що спільного між нами і Людиною? Нехай іде до своїх!}

^{— І підбурить проти нас усіх селян? — заревів Шер-Хан. — Ні, віддайте його мені! Він — Людина, і ніхто з вас не може подивитися йому в очі!}

    ^{Акела знову підвів голову і промовив:}

^{— Він їв нашу їжу. Він спав разом з нами. Він зага­няв для нас дичину. Він ніколи не порушував жодного слова із Закону Джунглів… Він брат нам в усьому, за винятком крові, — про­вадив Акела, — а ви хочете його вбити! Так, я бачу, що справді зажився на світі. Дехто з вас почав їсти людську худобу, а про інших я чув, що з намови Шер-Хана вони ходять ночами викрадати дітей з порогів се­лянських хатин. Отож я бачу, ви — нікчемні боягузи, і звертаюся до боягузів. Щоправда, я повинен умерти, і життя моє тепер нічого не варте, інакше я запропо­нував би його за життя Людського дитинчати. Але щоб зберегти честь нашої Зграї — дрібниця, про яку ви зо­всім забули, лишившись без ватажка! — я обіцяю, що коли ви дозволите Людському дитинчаті вільно піти до своїх, то я вас жодним зубом не займу, коли настане мій час умирати. Я помру без бою! Це збереже для Зграї життя принаймні трьох. Більше я нічого не можу зробити. Отже, якщо ви хочете, я можу звільнити вас від ганьби вбивати брата, який ніякої провини перед вами не має, брата, що був прийнятий до Зграї і за якого внесено викуп на підставі Закону Джунглів!..}

^{— Він — Людина — Людина — Людина!.. — сердито гарчала Зграя, і більша частина вовків почала скупчуватись навколо Шер-Хана, який уже вимахував хвостом.}

^{— Тепер уся справа в твоїх руках, — промовила Багіра, звертаючись до Мауглі. — Нічого не вдієш, треба битися.}

    ^{Мауглі підвівся, тримаючи горщик з вогнем у ру­ках. Потім він потягнувся і позіхнув усій Раді просто в обличчя. Він був у нестямі від злості та горя, бо вовки ще ніколи не показували йому, як вони його ненави­дять.}

^{— Гей ви, слухайте! — закричав він. — Досить уже цієї собачої гавкотні! Сьогодні ви так часто мене на­зивали Людиною (хоч з вами я залишився б вовком до кінця днів своїх), що я відчуваю справедливість ва­ших слів. Тому я вже не називаю вас своїми братами, а собаками, як личить Людині. Про те, що ви зробили й чого не зробите, не вам говорити!  Це вже вирішува­тиму я. А щоб ви краще зрозуміли, в чім річ, я, Люди­на, приніс сюди трохи Червоної Квітки, якої ви, собаки, боїтесь!}

    ^{Мауглі встромив суху гілку в полум'я і, коли вона зайнялась та затріщала, почав вимахувати нею над головою в колі вовків, що тремтіли зі страху.}

^{— Гаразд! — промовив Мауглі, обводячи їх погля­дом, — я бачу, що ви — собаки! Я піду од вас до свого племені — коли то справді моє плем'я. Джунглі закриті для мене, і я мушу забувати вашу мову й ваше товари­ство; але я буду милосердніший за вас. Я був ваш брат в усьому, за винятком крові, і я обіцяю, що коли стану Людиною серед людей, то не зраджу вас перед ними, як ви зрадили мене! — Він стусонув ногою горщик, і від нього в усі боки полетіли іскри. — Ніякої бійки між нами, членами Зграї, не буде. Але я мушу віддати свій борг перед тим, як піти звідси.}

    ^{Мауглі подався до того місця, де, тупо кліпаючи на вогонь очима, сидів Шер-Хан, вхопив його за підбо­ріддя. Багіра про всяк випадок пішла слідом на ним.}

^{— Встань, собако! — закричав Мауглі. — Встань, коли говорить Людина, інакше я спалю тобі шкіру!}

    ^{Шер-Хан щільно прищулив вуха й заплющив очі, бо палаюча гілка була вже добре близько.}

^{— Цей різник нахвалявся вбити мене на Раді, тому що не вбив мене, коли я був малям!  Але ось як ми, люди, караємо собак!}

    ^{Мауглі бив Шер-Хана по голові гілкою, а тигр, пройнятий смертельним жахом, жалібно вищав і скиглив.}

^{— Тьху! Обсмалена кішко Джунглів, іди тепер! Але пам'ятай, що коли я знову прийду на Скелю Ради — як приходить Людина, — то шкура Шер-Хана буде у мене на голові! І останнє: Акела може жити вільно, як хоче. Ви не посмієте вбити його, бо на те нема моєї волі! І здається мені, що вам тут нічого більше сидіти, висолопивши язики, немовби ви справді щось путнє, а не собаки, яких я проганяю, — ось так! Геть!}

    ^{Кінець гілки яскраво палав, Мауглі почав розмахува­ти нею праворуч і ліворуч, і вовки з вищанням кинулися геть, тікаючи від іскор, що палили їм хутро. Лишилось тільки Акела, Багіра та ще з десяток вовків, що були прихильні до Мауглі.}

    ^{І тут раптом Мауглі відчув, що в грудях у нього по­чало щеміти, як досі ніколи не щеміло: дихання йому перехопило, він почав схлипувати, і по його обличчю побігли сльози.}

^{— Що це? Що це? — питав він. — Мені не хочеться кидати Джунглів, і я не розумію, що зі мною коїться. Чи не вмираю я часом, Багіро?}

^{— Ні, Братику. Це тільки сльози, які бувають у людей, — відповіла Багіра. — Тепер я знаю, що ти — Людина і вже не дитинча. Віднині Джунглі справді за­криті для тебе. Хай вони ллються, Мауглі. Це тільки сльози.}

   ^{Мауглі сидів і плакав, і серце в нього наче розрива­лося; адже до цього часу він ще ніколи не плакав.}

^{— Ну, промовив він нарешті, — я йду до людей. — Але спочатку я повинен попрощатися з Матір'ю! — І він пішов до печери, де вона жила з Батьком Вовком, і знову плакав, притиснувшись до кошлатих грудей, а четверо вовченят жалібно скавучали.}

^{— Ви не забудете мене? — спитав Мауглі.}

^{— Ніколи, поки здужаємо, ходити по сліду,— відпо­віли вовченята. — Коли станеш Людиною, приходь до підніжжя гори, і ми будемо з тобою розмовляти; ноча­ми ми будемо бігати на зоряні поля і там гратимемося з тобою.}

^{…Почало світати, коли Мауглі самотньо сходив з гори до невідомих створінь, які звуться людьми…}