Тема: розповідь про Тимка, який вирішив стати рятувальником.

Головна думка: «Ні, я піду робити математику».

Мета: заклик бути старанними у навчанні.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання

Твір невеликого обсягу (одна сторінка) про декілька подій (хлопчик вирішив стати рятувальником) з життя персонажів (Тимко, його дідусь, мама і батько), що тривала недовго (одного дня).

Композиція твору

Експозиція: Тимко не хоче виконувати домашнього завдання.

Зав’язка: хлопець вирішив стати рятувальником, щоб мати деякі поблажки від оточуючих.   

Розвиток дії: у дідуся все в порядку, мамі даремно перелякав, хлопчик лізе на дерево рятувати кішку Мариську.

Кульмінація: Тимко на вершечку дерева, а кішка – у хаті.

Розв'язка: ввечері тато допоміг Тимкові, хлопчик вирішив робити математику, мама поблажливо називає сина рятувальником.

План

1. Мишко стане рятувальником.

2. У дідуся все в порядку.

3. Марно маму перелякав.

4. Тимко лізе рятувати кішку.

5. Один на вершечку.

6. Татко знімає Тимка.

7. Піду робити математику.

Головний персонаж: хлопчик Тимко.

Другорядні персонажі: дідусь, мама, батько.

Розповідь ведеться від імені автора.

Цитатна характеристика Тимка

^{РЯТУВАЛЬНИК} 

    ^{Тимко так не хотів робити уроки з математики. Але ж куди подінешся? Що б таке зробити, аби не виконувати уроків? Хворим прикидатися — негарно, Тимко не любив обманювати.}

    ^{«А, може, стати рятувальником? — подумав частина Тимко. — А що — врятував когось — тобі одразу медаль.}

    ^{Або й цілий орден, по телеку показують, на вулицях упіз­нають. Може, навіть безкоштовне морозиво видаватимуть за шкідливість. Та й у школі вчитися — суцільне задово­лення. Приходиш, наприклад, на математику з незробленою домашкою, а тобі навіть не страшно, учителька ж не наважиться поставити двійку героєві й орденоносцеві».}

    ^{Отже, треба негайно стати рятувальником. Ура! Класно придумано! «Кого б це врятувати», — далі думав Тимко. Глянув туди-сюди — так одразу нікого й не врятуєш.}

    ^{Тимко зайшов до вітальні. У кріслі-гойдалці сидів дідусь і, затулившись газетою, дивився телевізор. У нього була звичка дивитися телевізор і читати газету одночасно.}

^{— Діду, — Тимко підійшов ближче, — у тебе все-все в порядку?}

^{— У порядку, — кинув дід.}

^{— Ти впевнений? — перепитав Тимко.}

^{— Не заважай, у мене купа справ. Ти зробив уроки?}

    ^{«Урятуєш його, аякже! — розсердився Тимко. — Си­дить тут, як ріпка в землі. Ще й про уроки нагадує».}

    ^{Хлопчик пішов на кухню. Мама готувала вечерю.}

^{— Ма, у тебе тут газ не травить, ніде не пропускає?}

^{— Боже! — злякалася мама й почала принюхувати­ся — А що, хіба пахне?}

^{— Та ні.}

^{— То чого лякаєш?! — обурилася мама. — Мене аж на кольки взяло. Ану, іди краще уроки роби! Видумує тут всякі дурниці!}

    ^{Нема у світі справедливості. Виявляється, треба до­бряче пошукати ще, кого й від чого можна врятувати. Ох, нелегкий хліб у рятувальників. Недарма їм медалі видають. І тут Тимків погляд зупинився на вікні. На подвір'ї, на горіхові, сиділа їхня Маруська й, дивлячись униз, жалібно нявчала.}

^{— Оце воно! — зрадів Тимко. — Зараз Маруську врятую.}

     ^{Він вибіг надвір, підставив під горіх відро, став на нього й поліз на дерево. Маруська чомусь не хотіла рятуватися. Вона почала дертися ще вище.}

^{— Киць-киць! — покликав Тимко, але киця втікала від нього все вище.}

    ^{Тимко наздогнав її аж на вершечку. Гілка була така тонка, що обох — і його, і Маруську — мог­ла не витримати. Кицька, мабуть зро­зумівши це, спритно перестрибнула на сусідню гілку, з неї — на нижню, потім — ще нижче — і, перелетівши з найнижчої на відро, спокійнісінько пішла до хати. А Тимко так не міг. Він боявся навіть поворухнутися, бо гілка під ним хиталася туди-сюди.}

     ^{Він просидів на горісі до вечора. Вже й тато повернувся з роботи, мама поставила на стіл вечерю, а Тимка немає.}

     ^{Батько вийшов надвір і погукав. У сусідів позичили високу драбину. Тимко міцно обійняв батька за шию й відпустив аж у хаті.}

^{— Ти чого туди заліз? — спитав тато.}

^{— Ма... Маруську хотів урятувати, — схлипнув Тимко.}

^{— Молодець. А тепер іди вечеряти, мама чекає.}

^{— Ні, я піду робити математику, — відповів хлопчик.}

^{— Уже пізно, — посміхнулася мама й погладила сина, — завтра зробиш. А вчительці я все поясню: вона ж не знає, що ти в нас рятувальник.}