Тема: Олеся ліпить песика із пластиліну.

Головна думка: «всі аж охнули з подиву».

Мета: наполеглива праця – запорука успіху.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання.

Твір невеликого обсягу (одна сторінка) про подію (Олеся ліпить із пластиліну песика) із життя декількох персонажів (Олеся, брат, бабуня), що тривала недовго (одного дня).

Будова твору

План

1. Тато подарував пластилін.

2. Кепкування брата Юри.

3. Не кидає Олеся роботу.

4. Золота дитина.

5. І виліпила-таки.

6. Навіть Юрко зачудувався.

Головний персонаж: дівчинка Олеся.

Другорядні персонажі: Олесин брат Юрко, їхня бабуня.

Розповідь ведеться від імені автора.

Цитатна характеристика Олесі

Цитатна характеристика Юрка

^{ПЛАСТИЛІНОВИЙ ПЕСИК}

    ^{Маленькій Олесі тато подарував пластилін. Відкрила вона коробочку — а в ній кольорові брусочки лежать. Вирішила Олеся песика зліпити. Але чи пластилін був не дуже слухняним, чи песик мав бути вередливим, бо з-під Олесиних пальчиків він ніяк не з'являвся. Вже і тулуб йому зліплено, і голову. І лапи з хвостом припасовано. А мордочка й вуха ніяк Олесі не вдаються. Стиснула вона пальчиками з боків ту пластилінову мордочку — дивиться на неї чи то лис, чи вовк. «Ні, задовгий ніс», — вирішила дівчинка і легенько приплюснула його пальцем. А тут саме брат Юрко з двору забіг.}

^{— А чого це, — каже, — у твого поросяти хвіст такий довгий?}

^{— Не насміхайся, — насупила Олеся брови. — І зовсім це не порося. Це песик.}

^{— Ой, тримайте, бо впаду, — далі глузує Юрко. — Де це ти бачила, щоб у собаки замість носа свинячий п'ятак був?}

    ^{Прикро Олесі, що брат її на кпини бере, та роботи вона не кидає. Юркові добре. Придумав собі, що він мисливець, і цілісінький день по двору гасає з кривим дрючком. Це, бачте-но, в нього лук. І нехай гасає. А Олесі треба собачку виліпити.}

    ^{Пішла вона у двір, покликала Рекса. Погладила його, придивилась і знов до хати. Тут саме бабуня надійшла.}

^{— Ото, — каже, — золота дитина: сидить тихенько, котика робить. Не те що той вітрогон, — і кивнула на Юрка, що саме промчав під вікном. — Гарний, доню, котик, дуже гарний. Ліпи.}

    ^{Олесі аж сльози на очі набігають. Не вдається песик, хоч плач. Та плакати вона не буде. Ліпить далі. І так і сяк його мне. Старається. І виліпила-таки.}

    ^{А як зібралась уся родина до вечері, винесла дівчинка свій виріб і поставила на стіл. Всі аж охнули з подиву. Навіть Юрко зачудувався. А Рекс, що забіг з двору, все до столу підстрибував. Мабуть, і він Олесиного песика признав.}