Тема: розповідь про те, як песик Розумаха знайшов дівчинку.
Головна думка: «Ти бач, який розумаха! — засміявся господар. — Живи з нами!».
Мета: собака – друг людини.
Рід літератури: епос.
Жанр: оповідання.
Доведення, що прочитали оповідання.
Твір невеликого обсягу (одна сторінка) про декілька подій (дядько Сашко допомагає песику, Розумаха рятує його донечку) з життя декількох персонажів (дядько Сашко, його донечка, пес Розумаха), що тривала недовго (від зими до літа).
Будова твору
|
Зачин |
«Був холодний зимовий день. Крихітний білий песик сидів на трамвайній зупинці й тоненько скімлив…» |
|
Основна частина |
«Якось уся сім'я збирала шипшину в молодому сосняку…» |
|
Кінцівка |
«Але песик знов ліг поперек стежки. Потім ухопив дівчинку за штанці й потягнув праворуч….» |
План
1. Дядечко Юрко допомагає песику.
2. Живи з нами!
3. Розумаха супроводжує дядька.
4. Донечка заблукала.
5. Поперек стежки Розумаха.
6. Сім’я знову разом.
Головний персонаж: песик Розумаха.
Другорядні персонажі: дядько Сашко, його семилітня донечка.
Розповідь ведеться від імені автора.
РОЗУМАХА (Валентина Бондаренко) оповідання
оповідання про песика Розумаху
Був холодний зимовий день. Крихітний білий песик сидів на трамвайній зупинці й тоненько скімлив. Дядечко Юрко присів біля песика: — Ну і що мені з тобою робити? Наближався трамвай, тож дядечко підняв тремтячу білу грудочку й сховав під куртку.
Вдома випустив на кухні й налив молока у блюдце. Голодний цуцик почав жадібно хлебтати, розхлюпуючи молоко на всі боки. А далі рожевим язичком злизав усе, що було на підлозі.
— Ти бач, який розумаха! — засміявся господар. — Живи з нами!
До літа Розумаха підріс, знав потрібні команди й супроводжував дядька Юрка всюди: на риболовлю, по гриби, по суниці. Одне слово, знав усі стежки в Пущанському лісі.
Якось уся сім'я збирала шипшину в молодому сосняку. Поки дорослі оббирали великий кущ, семилітня донечка пішла шукати рясніший та й заблукала.
Стала гукати маму. А коли побачила, що далі стежка розгалужується на дві, розгубилась і заплакала. Та все ж повернула ліворуч. Раптом поперек стежки ліг... Розумаха!
— Розумашко, ти мене знайшов! — зраділа дівчинка. — Ходім удвох!
Але песик знов ліг поперек стежки. Потім ухопив дівчинку за штанці й потягнув праворуч. Уже за кілька хвилин донечку обіймала налякана матуся. А Розумаха, щасливий тим, що сім'я знов укупці, бігав колами й заливався, мов дзвіночок.