Тема: розповідь про Богданка, який хотів стати скрипачем.

Головна думка: «душу вклав у ту мелодію».

Мета: заклик ставитися старанно і наполегливо до обраної справи.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання

Твір невеликого обсягу (до чотирьох сторінок) про подію (учитель музики потрапляє в дорожньо-транспортну пригоду) з життя декількох персонажів (Богданко, його брати Андрій і Макар, їхні батьки, сестра вчителя), що тривала недовго (одного дня).

Будова твору

План

1. Богданко чекає учителя.

2. Розмова з братом Макаром.

3. Тривожна новина про ДТП.

4. Незнайомка принесла скрипку.

5. Вчитель вірить у Богданка.

6. А ти можеш, коли хочеш.

7. Душу вклав у мелодію.

Головний персонаж: хлопчик Богданко, який вчиться грати на скрипці.

Другорядні персонажі: брати Андрій і Макар, їхні батьки, сестра учителя.

Розповідь ведеться від імені автора.

Чи можна досягти успіху, якщо «вкладати душу у справу»

     Якщо вкладати душу у справу, тоді можна досягти успіху. Так, я погоджуюся з такою думкою.

     Я вважаю, що, старанність у справі дає правильний результат.

Тому що робиш не абияк, а відточуєш свою майстерність. Наприклад, для досягнення успіху в музиці, потрібно багато грати. Добре запам’ятовується музичний текст, робиш менше помилок. Зміцнюються м’язи рук і спини.

     Отже, щоб бути майстерним у справі, треба в неї вкладати душу.

Цитатна характеристика Богданка

^{Я ПОЧУЮ ТЕБЕ СКРІЗЬ (Олександра Малаш) оповідання}

^{оповідання про Богданка і вчителя музики}

    ^{Богданко раз у раз поглядав на годинник. Хвилинна стрілка описувала коло за колом, а її дрібніша подружка мляво повзла від цифри до цифри. І коли ж, коли ж той дядько Віталій нарешті при­йде? Обмете з черевиків сніг, не випускаючи скрипки з-під пахви. А він, Богданко, лиш зачудовано стежитиме на східцях за своїм старшим приятелем. І ось дядько Віталій неквапно зійде на другий поверх, привітається з дітлашнею за руку та влаштується зі скрип­кою в холі — урок почався!}

^{— Може, він захворів? — міркував уголос брат Андрій.}

^{— Та яке захворів, йому просто набридло. З тебе ж пуття ніяко­го, — махнув рукою Макар.}

     ^{Усіх трьох кілька років тому всиновило подружжя Костецьких. Про Богданка вихователі дитячого будинку казали: «О, це та­лановитий хлопчина, має хист до музики…». І Костецька запроси­ла додому вчителя. Довго обирали інструмент, але Богданко вирі­шив, що таки гратиме на скрипці. Скрипалем, кажуть, був його покійний тато. Рідна мати (хоч віднедавна в нього є мама Валя) не витримала довго без татових мелодій…}

^{— Що значить «нема пуття»? Дядько Віталій казав, що я роблю успіхи.}

^{— Ти все одно не Паганіні, — далі кпив Макар. — Змирися.}

^{— Та ну тебе, — дорікнув йому Андрій. — Тобі яка різниця? Стане чи не стане брат музикантом — про це ніхто не знає. Наша тітка Оксана каже: ніхто не знає волі Божої.}

^{— Богданку! — гукнула схвильована мама Валя, піднімаючись сходами. — Віталієва сестра зателефонувала. Він у лікарні.}

^{— Як у лікарні? — похолов хлопчина. — А що з ним?}

^{— Потрапив у ДТП.}

^{— Що?! — скрикнув Богданко. — Не може бути!}

    ^{Маленькому учневі на очі набігли сльози.}

^{— Не рюмсай! — обурився Макар. — Плачі тут не зарадять, діяти треба.}

^{— Але він…}

^{— Загрози життю немає, сину. Молитимемося, аби швидше одужав.}

    ^{Богданко ще довго не міг заснути. До Господа линула палка дитяча молитва за зцілення вчителя. «Мабуть, гризе себе, що не прийшов… Жодного разу не пропускав, казав: урок є урок…».}

^***

    ^{Уранці хлопців розбудив незнайомий жіночий голос. Богданко збіг долі й побачив своїх батьків, які розмовляли з якоюсь жінкою.}

^{— Доброго ранку, — озвалася незнайомка. — Ти, певно, чекаєш на новини… Брат прийшов до тями. І знаєш — він попрохав, аби ти щось зіграв. Тут, удома. — Вона простягла мамі Валі скрипку. — Запасна, бо та не вціліла… Обіцяв, що почує, хоч би де ти був. Бо урок є урок. А музика — це мова, якою людина говорить з янго­лами…}

^***

^{— Було б що слухати, — стенув плечима Макар, коли гостя пішла. — Від такої гри янголи злякаються і розлетяться.}

    ^{Богданові знову стало гірко. Мама Валя мерщій пригорнула його та, усміхнувшись, указала на скрипку.}

^{— Немає нічого кращого, — втрутився тато, — ніж розуміти, що в тебе вірять. Навіть коли дуже болить після травми — все одно вірять. Так, як Господь вірить у сили кожного з нас. Віталій не скоро повернеться, але він хоче бути певен, що Богданко береже ті скарби, які вчитель посіяв у його добрій душі…}

     ^{І учень узяв скрипку. Від упевненого й суворого його погляду Макар почервонів і позадкував.}

     ^{Хлопчина смичком торкнувся струн, і залунала мелодія, про яку дядько Віталій казав: «А ти можеш, коли хочеш!». І здалося Богданкові, ніби янголи підхопили мелодію і понесли її до лікарні, де на неї чекав учитель...}

    ^{Наступного дня Віталієва сестра зателефонувала до Костецьких і повідомила, що брат почав підводитися.}

^{— А я тобі що казав? — весело підморгнув Макарові Андрій. — Уміє Богдан, ще й як уміє.}

^{— Бо душу вклав у ту мелодію, — зауважила мама.}

^{— Я не міг підвести, — відповів Богдан. — Урок є урок…}