Тема: розповідь про господаря та його старого пса.

Головна думка: «Живи тут, — сказав цуцикові. — Щоб тобі одному не було сумно, — і ласкаво поплескав старого пса по спині».

Мета: ми відповідаємо за тих, кого приручили.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання.

Твір невеликого обсягу (сторінка) про події з життя одного персонажа (господаря старого пса), що тривала недовго (протягом кількох днів).

Будова твору

Зачин: «Був у чоловіка вірний друг — пес …»

Основна частина: «Минули роки, пес постарів, став погано бачити …»

Кінцівка: «А на траві грався та перекидався малий цуцик».

План

1. Вірний друг.

2. Пес не впізнав господаря.

3. Ніжне скавчання.

4. Будка для цуценяти.

5. Щоб не було скучно.

6. Малий цуцик.

Головний персонаж: господар.

Розповідь ведеться від імені автора.

СТАРИЙ ПЕС

    Був у чоловіка вірний друг — пес. Багато літ сторожував він добро свого господаря.

     Минули роки, пес постарів, став погано бачити. І якось одного літнього дня він не впізнав господаря. Коли той повертався з поля, він вибіг зі своєї будки, загавкав, мов на чужого. Господар здивувався:

— То ти вже не впізнаєш мене?

     Пес винувато крутив хвостом. Він ткнувся носом у ногу господаря й ніжно заскавчав. Йому хотілося сказати: «Пробач мені. Я сам не знаю, як це сталося, що не впізнав тебе».

     Через кілька днів чоловік приніс звідкись мале цуценя й поставив по­руч із псовою будкою ще одну, малу.

— Живи тут, — сказав цуцикові. — Щоб тобі одному не було сумно, — і ласкаво поплескав старого пса по спині.

    Потім повернувся, тихо зітхнув і пішов. Пес не міг зітхнути, він жаліб­но заскавчав.

    А на траві грався та перекидався малий цуцик.