Аналіз вірша «Ще назва є, а річки вже немає» Ліни Костенко (тема, головна думка, мета, рід літератури, художні засоби, віршовий розмір, римування, рими)

ЩЕ НАЗВА Є, А РІЧКИ ВЖЕ НЕМАЄ

Ще назва є, а річки вже немає.

Усохли верби, вижовкли рови,

і дика качка тоскно¹ обминає

рудиментарні² залишки багви³.

І тільки степ, і тільки спека, спека,

і озерявин⁴ проблески скупі.

І той у небі зморений лелека,

і те гніздо лелече на стовпі.

Куди ти ділась, річенько? Воскресни!

У берегів потріскались вуста.

Барвистих лук не знають твої весни,

і світить спека ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками.

Лелека зробить декілька кругів.

Очерети із чорними свічками

ідуть уздовж колишніх берегів.

^{1. Тоскно — з тугою, сумно.}

^{2. Рудиментарний — тут: який зникає, залишковий (бо рудимент — залишок, пережиток того, що зникло).}

^{3. Багва — болотисте місце.}

^{4. Озерявина — висохле озеро; місце, де було озеро.}

Тема: лірична розповідь про висохлу річку.

Головна думка: «Ще назва є, а річки вже немає».

Мета: заклик до людей бережно ставитися до природи, зміна клімату завдає непоправної шкоди довкіллю та її мешканцям.

Рід літератури: лірика.

Жанр: вірш.

Художні засоби

Епітети: «зморений лелека», «проблиски скупі», «барвистих лук», «мертвими річками», «чорними свічками», «колишніх берегів».

Уособлення (метафора): «очерети із чорними свічками ідуть».

Метафора: «качка тоскно обминає», «у берегів потріскали уста», «світить спека ребрами»

Риторичне запитання: «Куди ти ділась, річенько?».

Риторичний оклик: «Воскресни».

Антитеза (протиставлення): «назва є, а річки … немає».

Повтори (тавтологія): «спека, спека».

Інверсія: «усохли верби, вижовкли рови».

Пестливі слова: «річенько».

Кількість строф: чотири.

Вид строфи: чотиривірш (катрен).

Віршовий розмір: п’ятистопний ямб.

ще	на	зва	є	а	рі	чки	вже	не	ма	є
у	со	хли	вер	би	ви	жов	кли	ро	ви
і	ди	ка	ка	чка	то	скно	о	бми	на	є
ру	ди	мен	тар	ні	за	ли	шки	ба	гви

/U_/U_/U_/U_/U_/U_/U

/U_/U_/U_/U_/U_/U_/

/U_/U_/U_/U_/U_/U_/U

/U_/U_/U_/U_/U_/U_/

Римування: перехресне (АБАБ)

Рими: немає – обминає, рови – багви, спка – лелека, скупі – стовпі, воскресни – весни, вуста – моста, річками – свічками, кругів – берегів.

Вірш про висохлу річку. Колись на її барвистих луках лелека змостив своє гніздо. У її водах залюбки купались дикі качки, полоскала свої віти верба. Ми не знаємо напевне, що відбулося. Проте здогадуємося про людську недбалість, яка занапастила річку, від якої залишилась тільки назва. Її береги потріскали від спеки. І на місці, де колись була життєдайна вода, усохла рослинність, пожовкли трави, залишилося тільки лелече гніздо на стовпі. Тепер залишки багви обминає і дика качка, і лелека. Проблиски заболочених озерявин охороняють тільки очерети із чорними свічками. І як довго вони ще зможуть так стояти?

У вірші авторка порушує екологічну проблему збереження водойм. Висохла річка – це збірний образ висохлих водойм, від яких залишились тільки назви.

Вірш викликає тривожний і сумний настрій, адже у ньому йдеться про непоправну шкоду, завдану природі.