Тема: розповідь про пташку очеретянку, яка полетіла у вирій.
Головна думка: «Ми, очеретянки, як і багато інших, відлітаємо у теплі краї».
Мета: розказати про перелітну пташку очеретянку.
Рід літератури: епос.
Жанр: казка.
Ознаки казки
Персонажі: тварини, які вміють розмовляти.
Добро перемагає зло (очеретянка рятується від зими міграцією у теплі краї).
Будова твору
Зачин: «Маленька пташка очеретянка сиділа у верболозі й сумно дивилася на озеро…»
Основна частина: «Його пориви нахиляли гілки верболозу аж до самої води, від чого листя полохливо шелестіло…»
Кінцівка: «Одного вересневого ранку з густого туману вигулькнула зграйка птахів…»
План
1. Очеретянка у верболозі.
2. Зустріч із борсуком.
3. Очеретянка не бачила зими.
4. Морози птахам не страшні.
5. Пір’я не відростало.
6. Зустріч з очеретянками.
7. Прощання з рідним озером.
Розповідь ведеться від імені автора.
Головний персонаж: очеретянка.
Другорядні персонажі: борсук, стара птаха.
Цитатна характеристика очеретянки
|
Сумна, маленька |
«Маленька пташка очеретянка сиділа у верболозі й сумно дивилася на озеро» |
|
Допитлива, цікава |
«А що таке зима?» |
|
Стривожена, бо пір’я не густішало |
«не на жарт, очеретянка кинулася шукати борсука» |
|
Очеретянка полетіла у вирій |
«Серед інших пташок летіла й наша очеретянка» |
Сенкан про очеретянку
Очеретянка
Маленька, стривожена.
Дивиться, цікавиться, сумує.
Прощання з рідним озером.
Вирій.
ОЧЕРЕТЯНКА
Маленька пташка очеретянка сиділа у верболозі й сумно дивилася на озеро. Цього року вона тут народилась і навчилася літати. Підрісши, пташка все літо безтурботно шугала1 над блакитним озерним плесом2. Та зараз воно було не таким, як завжди. Вода потемніла, і в ній уже не плюскалися веселі сонячні зайчики. Вітер став холодним та пронизливим.
Його пориви нахиляли гілки верболозу аж до самої води, від чого листя полохливо шелестіло.
— Ос-с-сінь, с-с-скоро ос-с-сінь, — прислухавшись, почула пташка.
— А що це таке? — запитала вона.
— Ти не знаєш, що таке осінь? — пролунало зовсім поруч.
Очеретянка озирнулася і побачила старого товстого борсука, що сидів на камені неподалік.
— Осінь, — мовив він, — це пора, коли закінчується літо. Квіти в'януть і чорніють. Листя жовкне, засихає та облітає. Природа готується до зими.
— А що таке зима?
— Зима — це коли холодно настільки, що озеро вкривається кригою, а замість дощу падає сніг. Це пора, коли все засинає аж до весни. Наприклад, я, щоб не замерзнути і не вмерти з голоду, впадаю у зимову сплячку. Моя нора вже майже готова до зимівлі. Залишилося пошити з моху теплу ковдру.
Борсук солодко позіхнув. Очеретянка ніколи не бачила зими, не знала, що таке крига і сніг. Змогла лише уявити почорнілі квіти і голі дерева. Та й від цього її серце печально стиснулося.
— А я? Теж ляжу спати? Чи зів'яну? А може, моє пір'я пожовкне і облетить, як листя? Ой леле, невже я закрижанію разом з озером?
— Ні, — відказав борсук. — Ти пташка. Моя знайома ворона казала, що у неї на зиму відростає густий пух і багато пір'я. Морози птахам не страшні.
Очеретянка полегшено зітхнула.
Минав час, та пух чомусь не густішав, і нове зимове пір'я не відростало. Стривожена не на жарт, очеретянка кинулася шукати борсука. Та не знайшла його... Вхід до борсукової нори був щільно замощений сухою травою та листям. Напевно, борсук уже замкнувся в норі та вкладався до сну.
Пташка пурхнула над озером, відчайдушно вигукуючи:
— Чіюк-чіюк!
Багатоголосе «чіюк» луною озвалося у вербах на протилежному березі. Пташина зауважила там інших очеретянок. З надією на допомогу підлетіла вона до старої птахи.
— Що трапилося, дитинко? — поцікавилась та.
— Біда! В мене пух не густішає, а борсук сказав, що повинен густішати. Як я без пуху перезимую?
— Не переживай, — заспокоїла її стара очеретянка. — Не всі птахи залишаються зимувати. Ми, очеретянки, як і багато інших, відлітаємо у теплі краї. А навесні знов повертаємось додому.
Одного вересневого ранку з густого туману вигулькнула зграйка птахів.
— Чіюк, чіюк, чіюк! — пролунало над водою. Серед інших пташок летіла й наша очеретянка. Тепер в її серці вже не було ні страху, ні тривоги. Лише трішки смутку — через те, що прощалася з рідним озером аж до весни.
Шугала — швидко літала.
Плесо — вільна від заростей, глибока спокійна ділянка водойми.