Тема: розповідь про зернини як вдячність бузьків старому чоловіку.

Головна думка: «. І залишилися люди вдячні старому, що навчив їх робити з бузини ліки...».

Мета: розповісти про походження лікарської рослини бузини.

Будова твору

Зачин: «Жив старий-престарий чоловік…»

Основна частина: «Одного разу молоде бузьченя, не розрахувавши своїх ще заслабких сил, упало в глибоку прірву, зламало собі ніжку і крило пошкодило…»

Кінцівка: «А коли старого вже не стало на світі, розрослися оті кущі по всьому краю…»

План

1. Старий чоловік і бузьок.

2. Допомога пораненому бузьченяті.

3. Бузьки повертаються.

4. Зернини з вічного літа.

5. Зросли небачені кущі.

6. Бузок і бузина.

7. Люди вдячні за ліки. 

Головний персонаж

Дід – старий-престарий, кволий і немічний, милосердний, добрий, догадливий, щирий.

БУЗИНА

   Жив старий-престарий чоловік. Жив самітно. Мав тільки одного-єдиного сусіда — бузька на даху своєї хатини. Бузьок, щоправда, жив не сам: кожного року прилітав він навесні зі своєю бузьчихою, кле­котали удвох, вітали старого. А він виходив із хати, дивився з-під долоні на бузьків і щось ніби промов­ляв до них. Ніхто, правда, не чув, а тільки казали, що було таке.

    Потім бузьки виводили троє-четверо бузьченят і вчили їх літати.

    Одного разу молоде бузьченя, не розрахувавши своїх ще заслабких сил, упало в глибоку прірву, зламало собі ніжку і крило пошкодило. Бачив те нещастя ста­рий чоловік. І хоч який був кволий і немічний, але підібрав зраненого птаха і приніс його до себе. Десь із місяць виходжував його, а коли ніжка і крило зовсім зажили, виніс надвір і відпустив до пташиної родини, яка вітала його радісним клекотанням...

     Восени полинули бузьки в далекий вирій. Минула зима... А коли з-за гір повіяли теплі весняні вітри, повернулися знову до хатини старого. Лиш не старі, а молоді: той самий, якого врятував він від загибелі, і його молода бузьчиха.

     І кожне з них принесло у дзьобові по зернині. Поклали ті зернята на долоню старому, і зрозумів він, що не прості то зерна, а чарівні, принесені з країв, де квітує вічне літо. І що тільки любов і вдяч­ність підказали бузькам, які саме зерна потрібно принести старому.

     Оту зернинку, що приніс бузьок, посадив старий біля самої хати, а ту, що принесла бузьчиха, — над кручею. Поливав їх водою з джерела. І зросли з тих зерен небачені тут раніше кущі. Зацвіли вони в травневу пору пахучими квітами: бузьків кущ — бузко­вими кетягами, а бузьчишин — білими, схожими на парасольки, суцвіттями. Отоді й назвав той вдячний чоловік бузьків кущ буз­ком, а бузьчишин — бузиною.

     Бузок веселив зір своїм цвітом, а бузина дарувала старому цілющі ліки від багатьох хвороб.

     А коли старого вже не стало на світі, розрослися оті кущі по всьому краю. І залишилися люди вдячні старому, що навчив їх робити з бузини ліки...