Аналіз оповідання «Чотири руді лисиці» Ніна Бічуя (тема, головна думка, будова, план, цитатна характеристика персонажа)

Тема: розповідь про зустріч Ярка з лисицями.

Головна думка: «Шофер ще якусь мить не рушав з місця, щоб не наполохати звірів і щоб Ярко міг подивитися в поле, услід чотирьом вогнистим лисицям».

Мета: заклик не завдавати шкоди природі.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання

Твір невеликого обсягу (одна сторінка) про подію (зустріч з лисицями) з життя декількох персонажів (Ярко, водій автобуса, пасажир), що тривала недовго (під час поїздки).

Будова твору

Зачин	«Вітер надимав щоки і здмухував сніг з дороги…»
Основна частина	«Їхати було важко. Колеса ковзали…»
Кінцівка	«Шофер ще якусь мить не рушав з місця, щоб не наполохати звірів…»

План

1. Дорога взимку.

2. Ярко біля водія.

3. Важка їзда.

4. Спиніть! Спиніть!

5. Шнурочок чотирьох лисиць.

6. Досада якогось чоловіка.

7. Услід вогнистим лисицям.

ЧОТИРИ РУДІ ЛИСИЦІ

Вітер надимав щоки і здмухував сніг з дороги. Здавалося, що асфальт ворушиться.

Ярко стояв біля водія в автобусі і йому було видно все навкруги: гостинець¹, укритий льодком, чорні вологі дерева, зустрічні машини, клаптик дуже синього неба. Біле поле з обох боків затискало автостраду і здавалося безкраїм та пустельним.

Їхати було важко. Колеса ковзали. Ярко бачив, як напружено заклякли на кермі шоферові пальці.

Раптом щось яскраве й гнучке випорснуло від білого краю поля до шляху.

— Спиніть, спиніть! — заволав голосно Ярко, і тої ж миті шофер якимось дивом загальмував на слизькому, зрадливому асфальті.

— Що таке? Що трапилося? — стривожилися пасажири. Чотири малі лисиці з пухнастими, від самих лисиць пишнішими хвостами чимчикували через дорогу. Вони йшли одна за одною, зграбно переступаючи тонкими лапками, як по шнурочку. Здавалося, асфальт перетяла вогниста стежка. Лисиці йшли спокійно, поволі, наче знали, що автобус до часу не зрушить з місця, і тому зовсім не боялися.

— А бодай тебе! — вигукнув із жалем якийсь чоловік і сплеснув долонями з досади. — Тут би рушниця придалася²!

Ярко з шофером перезирнулися, шофер підморгнув Яркові, вони й без слів зрозуміли один одного…

Шофер ще якусь мить не рушав з місця, щоб не наполохати звірів і щоб Ярко міг подивитися в поле, услід чотирьом вогнистим лисицям.

^{1. Гостинець — велика дорога.}

^{2. Придалася — пригодилася.}