Тема: казкова розповідь про котиків – сірого й пухнастого вербового й живого.

Головна думка: «відтоді люди щороку дарують одне одному пух­насті вербові гілочки і називають їх лагідно: котики».

Мета: розказати про слова-омоніми котики.  

Рід літератури: епос.

Жанр: казка.

Ознаки казки

Казковий зачин: «Одного разу…».

Слова-повтори: «дубе, дубе, дубе», «ялиночко, ялинко», «ходив, ходив», «дуже-дуже», «одне одному».

Магічні числа: три доби думав.

Трикратні дії-повтори: співаючи приходив до дуба, ялинки, верби.

Будова твору

План

1. Котик покохав сусідську кицьку.

2. Пісні та квіти для коханої.

3. Не було жодної квітки.

4. Прохання котика до дуба.

5. Ялинка стомлено мовчала.

6. Розчулена верба дарує щось живе.

7. Вербові котики на гілочках.   

Персонаж: котик.

Розповідь ведеться від імені автора.

Художні описи:

Продовження казки

     Ходив так наш котик по гілках, і вербових котиків більшало й більшало.

     Раптом до верби підійшла красуня-киця. Побачив її наш котик і пісеньку завів для неї:

Кицю, кицю, красунечко,

Дам тобі вербові квіточки,

Як ти гарненькі, маленькі,

симпатичні та ніжненькі.

Одну кицю я вітаю,

Бо давно її кохаю.     

     Котяча пісенька не змогла не сподобатися киці-красуні.

     А верба ще більше розчулилася від того, що її гілочки почали називати котиками. 

КОТИКИ

     Одного разу сіренький пухнастий котик покохав сусідську кицьку. Та й хто б її не покохав? Струнка, чорно-біла, з рудими плямочками, зеленоока, з ма­ленькими вушками й гарненьким ротиком: не кицька, а справжня красуня.

     Котик той був дуже вчений, читав багато книжок і з них довідався, що для коханої потрібно співати пісень під гітару й дарувати квіти. Гітари він не мав, але не журився, адже вмів так голосно співати, що будь-яка гітара позаздрила б.

     От із квітами було гірше. І треба ж було котикові зустріти кицьку на початку березня, коли ще довкола сніг лежав і ніде не було жодної квітки! Три доби мурчик думав, що йому робити. Врешті вирішив, що щаслива пригода допоможе йому, й почав ходити по гілках різних дерев, наспівуючи:

Дубе, дубе, дубе,

скубни мене за чуба.

Дай квіточку-зоряницю,

щоб привітати кицю!

     Але могутній дуб міцно спав і не почув його про­хання. Тоді котик звернувся до ялинки:

Ялиночко, ялинко,

я дам тобі сніжинку,

ще й снігову спідницю —

дай квіточку для киці!

     Тільки ялинка не могла зацвісти і лише стомлено мовчала. Отак ходив, ходив мурчик і нарешті заліз на вербу, ступаючи обережно по її гілочках і наспівуючи:

Ой, вербичко-сестричко,

вродливе твоє личко.

Дай квіточку маленьку,

таку, як я, сіреньку.

Пухку, як паляниця,

щоб привітати кицю!

     І так він розчулив вербичку, що сталося диво: де тільки не ступне котик лапкою, там з'являється щось маленьке, сіреньке, пухнастеньке: квіточка — не кві­точка, гілочка — не гілочка, брунечка — не брунечка, але щось живе й дуже-дуже симпатичне. Зрадів ко­тик, заспівав на весь голос і поніс своїй киці дарунок.

     Відтоді люди щороку дарують одне одному пух­насті вербові гілочки і називають їх лагідно: котики.

Вербові котики (текст за малюнком)