— Привіт, дівчинко! Я давно хочу з кимсь подружитися.

— Привіт! А ти хто?

— Я Образа. Завжди шукаю людей, щоб прийти на допомогу. До старших приходжу старенькою бабусею, до дітей дівчинкою або хлопчиком. Я люблю всім допомагати!

— А як ти мене знайшла?

— Я прислухаюся до людських розмов. Учора відчула, що ти ображена. Тому хочу з тобою подружитися.

— Учора в мене був поганий день. Я без дозволу взяла олівець подруги. І треба ж було його загубити! Ще замість співчуття почула зауваження про те, що слід питати дозволу, коли береш чуже. І це усе через якийсь там олівець! Я так образилась!

— Тому сьогодні я поряд із тобою. Як вона могла! Ні, Софія не твоя подруга! Для тебе їй шкода навіть олівця! Справжня подруга так не робить! Як можна після цього довіряти подругам! Дружи зі мною. Тільки я твоя справжня подруга!

— Ой, дивися! Поки ти на подругу намовляла вже й олівець знайшовся у портфелі. Іди геть, Образо. Завтра вибачусь і віддам річ, котру взяла без дозволу. Я знаю, що на друзів не можна тримати зла. Тим паче, що я зовсім не права.

— Ти впевнена в цьому?

— Так. Я тобі не подружка! Шукай собі інших друзів.

Аналіз літературної казки «Дружок і образа»