Тема: розповідь про те, як змінився юнак Елай за порадою батька.

Головна думка: «неприємні слова залишать у душі такі ж рани, як дірки від цвяхів у паркані»

Мета: заклик не сваритися, бо гнів – поганий товариш.

Будова тексту

Зачин: «В одному селі жив юнак на ім'я Елай…»

Основна частина: «Одного ранку старий батько й каже синові…»

Кінцівка: «Старий чоловік підвів сина до паркана й мовив…»

Персонажі: юнак Елай та його батько.

Розповідь ведеться від імені оповідача.

Цитатна характеристика юнака Елая

Цитатна характеристика батька

План

1. У селі жив юнак на ім’я Елай.

2. Гнів – поганий товариш.

3. Елай забивав у паркан цвяхи.

4. Залізні стержні не знадобилися.

5. Елай виймає цвяхи.

6. Рани від неприємних слів, як дірки у паркані.

  Притча у прихованій формі вказує на важливість бути терпимими один до одного, думати перед тим, як щось сказати.

  В одному селі жив юнак. Його нестримно гнівна та запальна вдача перекреслювала всі його позитивні риси, бо сварливі люди не сприяють тому, щоб з ними спілкувалися.

   Ось тому батько дав синові не жменьку, а мішок цвяхів, радячи при кожній сварці забивати цвях у паркан. Коли Елай навчився зберігати терпіння, можна було витягувати цвяхи. Він залишився щасливим, коли в паркані не було вже жодного цвяха.

   Звичайно, батько також радів за сина, проте вказав на дірки, що залишилися назавжди на паркані. Батькові важливо було донести синові очевидну істину, що у стосунках з людьми неприємні слова залишають у душі такі ж рани, як дірки від цвяхів у паркані. Щоб бути щасливими, треба не забувати, що гнів – поганий порадник, бути терпимими у ставленні один до одного, не забивати цвяхів непорозуміння в душі людей. Бо неважливо скільки разів ти після цього вибачишся — рана може залишитися.

ЦВЯХИ

притча

    В одному селі жив юнак на ім'я Елай. Хлопець був працьо­витим, одначе мав погану вдачу: через дрібницю міг легко втратити спокій, посваритися, наговорити неприємних слів або накричати.

    Одного ранку старий батько й каже синові:

— Гнів — поганий товариш. Уникай же його.

— Ви про що, тату?! — несподівано почав підвищувати голос юнак. — У мене завжди все під контролем! Ніколи не гніваюся!

— Це тому, що не слідкуєш за собою, — спокійно заува­жив старий. — Візьми цей мішок із цвяхами. Щойно з кимсь посваришся, вимовиш лихе слово чи про щось погане поду­маєш – одразу ж забивай у дерев'яний паркан цвях. Тоді й побачимо.

— Гаразд, тату, — засміявся хлопець. — Ось тільки навряд чи матиму причину зазирати в мішок.

    Першого ж дня Елай забив у паркан понад два десятки цвяхів. Це водночас здивувало й засмутило юнака: виявляється, надто часто втрачав спокій.

    Як не стежив за собою наступного дня, проте знову витяг­нув із мішка чимало залізних стержнів. Відтоді, перш ніж щось сказати, хлопець подумки лічив до десяти. Керувати спалахами гніву стало легше, тож і кількість забитих цвяхів зменшилася.

    Але одного дня Елаю залізні стержні не знадобилися. Неймовірно щасливий, він прибіг до батька:

— Відтепер цвяхи в паркан не забиватиму!

— Це дуже добре, синку. Виймай їх щоразу, як удасться зберігати терпіння.

    Юнак так і вчинив. І з часом приводів для гніву просто не знаходилося.

— Я витягнув цвяхи! — повідомив батькові Елай.

Старий чоловік підвів сина до паркана й мовив:

— За цей час ти змінився й багато чого навчився. Поглянь, скільки дірок залишилося в паркані. Вони тут назавжди. Ось так і в стосунках із людьми: коли з кимсь посваришся, неприємні слова залишать у душі такі ж рани, як дірки від цвяхів у паркані. Пам'ятай про це і будеш щасливим.