На мою думку, проголошення незалежності України – це ніяк не випадковість.

   Звичайно, виникла унікальна ситуація, коли віковічна мрія українського народу жити у своїй державі почала збуватись. Цьому сприяли спочатку зміни у СРСР: конституційна реформа щодо суверенізації республік, перші вільні вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих рад, скасування керівної ролі комуністичної партії та зародження багатопартійності, ухвалення декларації про державний суверенітет у Російській федерації, Ухвалення Декларації про державний суверенітет України. Революційна ситуація, яку поглибило ГКЧП та його стрімка поразка, дала можливість народитися новій Україні.

   Проте зрозуміло головне, хоч які би сприятливі не були зовнішні та внутрішні фактори, головною рушійною силою є народ. Піднесення національної самосвідомості зіграло велику роль у подіях, що привели до проголошення незалежності. Щирими прихильниками незалежності були не тільки люди перед Верховною Радою, а також частина депутатів – провідники національної ідеї. 24 серпня на позачерговій сесії був ухвалений Акт проголошення незалежності України. Згодом у проведеному референдумі 91% населення проголосувало за незалежність, а це була наглядна демонстрація настроїв.  

     Якщо проаналізувати  визвольну боротьбу українського народу навіть тією багато в чому сфальсифікованою історією в минулому, то знайшлося багато фактів  трагічного і героїчного минулого нашого народу, який гартував національну свідомість. Це також стало важливим проявом історичної закономірності.  А Біловезька угода після перемоги референдуму щодо підтвердження незалежності тільки юридично оформила крах імперії.