План.

1. Квітка папороті.

2. Чарівний дар хлопця.

3. Чудовий знахар.

4. Мудра змія.

5. Німота хлопця.

6. Розмова птахів.

7. Цілюща ранкова роса.

9. Можливість говорити.

10. Одужання царівни.

11. Великий цілитель.

                                                 Знахар

Один хлопець у ніч на Івана Купала знайшов квітку папороті. Несе її додому, чує, що всі дерева, птахи і тварини розмовляють між собою, і він усе те розуміє. Це цвіт папороті дав йому чарівну здатність розуміти мову тварин і рослин.

З того часу став хлопчина знахарем. Кожна травинка розповіда­ла йому, від якої недуги вона може зцілити. А пташки розказували, де яка трава росте.

Найбільше ліків знала стара й мудра змія, яка жила у скелі. Свої таємниці вона відкривала тільки молодим зміям. Дізнався про це молодий знахар і почав учащати до скелі. Схо­вається серед каміння і слухає розмову між зміями.

Побачила якось стара змія хлопця, розгнівалася на нього і вку­сила. Від її отрути знахар не вмер, але онімів. Та мову всього живо­го, як і раніше, розумів.

Блукав він якось лісом і почув щебетання двох пташок. Колін­ця їхнього щебету були, як слова. Хлопець їх розумів.

— Чула, що царівна тяжко захворіла? — щебече перша пташка.

— Чула. Я знаю, як її вилікувати, — відповідає друга.

— А як? А як? — запитує перша.

— Завтра вранці випаде така роса, що всі недуги лікуватиме.

Наступного ранку німий хлопець змочив росою в роті — і знову зміг говорити. Набрав він чарівної роси, пішов до царського пала­цу і сказав цареві приготувати для хворої купіль. Накрапав у ту купіль роси. Скупалася царівна й одужала.

Вдячний цар хотів видати свою дочку за хлопця заміж. Та той бути царевим зятем не схотів, так і залишився знахарем. Багатьох людей той знахар вилікував, багатьом життя подовжив.