Тема: розповідь про павучка Карпика, який робив місячні арфи.
Головна думка: «А зараз вибирай собі дорогу. Вона буде важкою, та не полишай своєї справи — роби місячні арфи!».
Мета: заклик вірити у свої можливості.
Рід літератури: епос.
Жанр: казка.
Вид казки: про тварин.
Ознаки казки
Казкові імена: «Талант Тарантулович»,
Персонажі: тварини, наділені людськими рисами, вміють розмовляти.
Слова-повтори: «ось-ось», «Так, так!», «тихо-тихо»
Добро перемогло зло: місячна арфа Карпика звучала найкраще.
Будова твору
Зачин |
«Набір до музичної школи ось-ось мав закінчитися…» |
Основна частина |
«Отже, набір до музичної школи завершувався. Карпикова мама поспішала…» |
Кінцівка |
«Карпикова матуся гірко плакала до півночі, аж поки не заснула на дубовому листочку…» |
План
1. Набір до музичної школи.
2. Як вам пощастило!
3. Музика Волошка – батько Карпика.
4. Хвилювання перед іспитом.
5. Місячна арфа павучка.
6. Карпик не склав іспит.
7. Зазвучала місячна арфа.
8. Мамина порада павучкові.
Головний персонаж: павучок Карпик.
Другорядні персонажі: мама павучка, котрась із матінок, Талант Тарантулович, вчителі музичної школи.
Розповідь ведеться від імені автора.
Казка вчить вірити у свої сили, не зневірюватися перед труднощами, бути творчими.
Казка засуджує завищені сподівання батьків, розчарування і зневіру в можливостях своїх дітей.
Цитатна характеристика Карпика
Син музиканта Волошки. |
«Усі пам'ятають Волошка-музику! А ти його син, — шепотіла мама Карпику. — Музикальні здібності передаються у спадок — це річ відома!» |
Сумнівається у своїх можливостях |
«А як моя сонячна арфа не вийде?» |
Справедливий, зніяковілий |
«Йому було ніяково від заздалегідь приписуваної слави, яку він ще не заслужив» |
Схвильований |
«І тому найголовнішого іспиту всі вони чекали з хвилюванням» |
Відчуває красу природи, зробив місячну арфу |
«Цій красі бракувало одного — звучання струн-павутинок. І Карпик протяг між дубовими гілочками сім струн» |
Карпик провалив іспит до музичної школи |
«Один у нас завжди провалюється, — загомоніли вчителі» |
Розчарував маму, яка покладала великі надії на сина |
«Я ж тебе щодня водила на концерти, я ж тобі щовечора розповідала про татуся, Волошка-музику!» |
Місячна арфа Карпика – найсолодше грає |
Павучиха боялася розплющити очі. «Це мені сниться… Ще жодна арфа не грала так солодко!» |
Мама оцінила здібності сина, більше не сумнівалася у його можливостях |
«Синку, ти й справді гідний свого батька. Колись це зрозуміють й інші» |
Карпик на правильній дорозі, стане майстром своєї справи |
«А зараз вибирай собі дорогу. Вона буде важкою, та не полишай своєї справи — роби місячні арфи!» |
Яке продовження визначають заголовок твору, слова мами до Карпика за літературною казкою «Арфа для павучка» Лесі Мовчун?
Місячна арфа знову ніжно забриніла. Коли музика стихла, навколо залунали бурні оплески. Так дякували Карпику радісні нічні мешканці.
Тепер удень Павучок більше відпочивав. А вночі зі завзяттям брався за своє дивовижне ремесло.
Почуття переживала мама павучка: хвилювання, завищену надію, розчарування, радість.
Мама павучиха дуже хвилювалася, чи складе іспит Карпик, щоб продовжити батькову справу. Напевно, на деякий час була розчарована провалом на іспиті. Проте вже вночі змінила свою думку. Неповторна мелодія місячної арфи розкрила матері талант Карпика. Вона побажала йому розвивати свій хист.
Почуття переживав Карпик: хвилювання перед іспитами, зніяковілість за незаслужену славу, непорозуміння на іспиті, радість і любов до улюбленої справи.
АРФА ДЛЯ ПАВУЧКА
Набір до музичної школи ось-ось мав закінчитися. Цього року, як і завжди, запрошували бджілок у клас хорового співу, а коників — гри на скрипці, комарів — на сопілці, а павучків — у клас гри на сонячній арфі. Для павучків програма вважалася найскладнішою. Учні, перш ніж узятися до гри, вчилися виготовляти свій інструмент. У лісі вибиралися дві гілочки, між якими проходили тоненькі сонячні промінці. Майстерні музиканти ткали павутинки необхідної товщини і на правильній відстані. Тоді струни самі бриніли від сонячного проміння. А коли вітер хитав гілля, промінці миготіли і створювали просто неймовірні мелодії!
— Як вам пощастило! — зітхала котрась із матінок. — Вашого малюка узяли до музичної школи! А мій наплів такого павутиння, що вуха екзаменаторів не витримали. І наступного року заборонили вступати!
Невдасі залишалося хіба що йти до ткацької школи і все життя виготовляти в темних нетрях цупку та густу павутину, що не пропускає навіть дощової води. Ту воду пили птахи й дякували павучкам за добру справу. Павучки-дощоміри, можливо, потайки шкодували, що не стали музикантами, але знали: без них ліс був би не той.
Отже, набір до музичної школи завершувався. Карпикова мама поспішала. Вона притисла Карпика до себе і спускалася на павутинці з високої берези.
— Нас повинні вислухати. Усі пам'ятають Волошка-музику! А ти його син, — шепотіла мама Карпику. — Музикальні здібності передаються у спадок — це річ відома!
— А як моя сонячна арфа не вийде?
— Вийде, обов'язково вийде!
— А як не вийде — я вас осоромлю?
— А як вийде — прославиш рід!
Карпик замовк. Вони з мамою говорили про різне.
Мама правила своєї:
— На Волошкові концерти, пам'ятаю, квитки замовляли з інших лісів. Тиха галявина давно вже не чула такого майстра. Ось лишень закінчуй школу — таткове місце тебе вже чекає, — міркувала вона вголос. — Так, так! І таткова слава — обов'язково!
Павучишині лапки хутенько перебирали павутину, і Карпик з більшою цікавістю оглядав ліс, аніж прислухався до мрій своєї матінки. Йому було ніяково від заздалегідь приписуваної слави, яку він ще не заслужив.
І взагалі — невідомо, чи й заслужить…
Мабуть, кожному павучкові його мама говорила щось дуже схоже. І тому найголовнішого іспиту всі вони чекали з хвилюванням. І готувалися — шукали підхожі гілочки й дожидали сонячної погоди.
Вночі Карпикові не спалося. Назавтра сороки обіцяли гарну погоду. Власне, розхмарюватися почало опівночі. Раптом стало тихо-тихо. Розквітли нічні фіалки, гарячими вогниками спалахнули світлячки. А крону дерев пронизало молочно-біле місячне сяйво. Карпик завмер, мов причарований ніччю. Цій красі бракувало одного — звучання струн-павутинок. І Карпик протяг між дубовими гілочками сім струн. Відійшов убік і мало не заплакав. Це була місячна арфа. Вона грала зовсім не так, як сонячна — тихіше, проникливіше, сумніше, а від того на душі ставало легко і чисто.
Двадцять сім концертів мали вислухати екзаменатори. Вони пам'ятали батьків, і дідів, і прадідів цих павучат. І знали про музику більше, ніж будь-хто в лісі. Двадцять шестеро щасливчиків уже могли називати себе учнями. Двадцять сьомий, Карпик, чекав на суворих учителів біля своєї місячної арфи. Талант Тарантулович, директор школи, постукав диригентською паличкою об дубову кору. Екзаменатори і слухачі, вмостившись на траві, замовкли. Але арфа мовчала. Карпикова мамуся шепнула синочкові: «Поправ листочки, підтягни останню струну. Роби ж бо що-небудь!» Карпик слухняно заліз на гілку і завовтузився біля своєї арфи. Талант Тарантулович надув черевце і нетерпляче перебирав якісь папери шістьма лапками.
— Один у нас завжди провалюється, — загомоніли вчителі. — Талантів, а надто таких, як Талант Тарантулович, меншає. Хай стає дощоміром — теж гарна справа.
Врешті й директор сказав останнє слово.
— Павучок Карпик вступний іспит не склав, і йому забороняється назавжди пробувати свої сили в музиці.
— Що ти накоїв! — забідкалася Павучиха. — Я ж тебе щодня водила на концерти, я ж тобі щовечора розповідала про татуся, Волошка-музику!
— Мамо, вона в мене грала! Це місячна арфа. Сюди треба приходити вночі.
— Вночі-і-і? — недовірливо протяг Талант Тарантулович і хрипло засміявся. — Ніколи, запам'ятай, ніколи не було й не буде місячної арфи! А вам, матусю, хай буде соромно удвічі: ваш син не лише нездара, а ще й брехун.
Карпикова матуся гірко плакала до півночі, аж поки не заснула на дубовому листочку. А коли викотився на небесний пруг повний місяць, зазвучала місячна арфа. Павучиха боялася розплющити очі. «Це мені сниться… Ще жодна арфа не грала так солодко!» А вранці Павучиха міцно обійняла Карпика і сказала:
— Синку, ти й справді гідний свого батька. Колись це зрозуміють й інші. А зараз вибирай собі дорогу. Вона буде важкою, та не полишай своєї справи — роби місячні арфи!