Жили у дівчинки Наталочки три брати-олівці. Старший і середульший були кольоровими, а менший – простим.

   Простий олівець був добрим і веселим. Він дуже любив малювати. От намалює Наталочка ескіз, а простий олівець вже кличе своїх братів забарвити їх. Щоб усім було весело! І Наталчині малюнки усі кольорові. 

   Пройшов деякий час. І старші брати запишалися, що вони кращі. Довкола нема жодного простого малюнку, бо все кольорове. І прогнали вони простого олівця. Той пішов, десь закотився собі, і пропав.

   Захотіла дівчинка знову ескіз зробити. Шукала вона, шукала простого олівця, так і не знайшла.

   Почала вона з кольорових олівців. І нічого не виходить у неї. Пробує підтерти намальоване, а малюнок тільки ще гіршим і бруднішим стає. Плаче і сумує дівчинка за простим олівцем. І малювати перестала.

   Зрозуміли олівці, що незаслужено образили наймолодшого брата. Якось уночі, коли Наталочка міцно спала, пішли вони на пошуки. Довго гукали, просили пробачення. І простий олівець викотився зі свого сховку.

    Прокидається зранку дівчинка і бачить на столі лежать не два, а три олівці. Зраділа Наталочка. Намалювала вона новий малюнок і причепила до стіни.

    Лежать на столі три олівці. Дивляться на стіну. І завжди бачать себе. Стоять три гарні олівці – простий і два кольорові. Вони маленькими ручками тримаються один одного. Як хороше жити дружно!

(Р. Дар)