Ця пригода із золотою рибкою трапилася на зимових канікулах. До дідуся і бабусі приїхав їхній єдиний онук Василько. Тішаться старенькі. І в дідуся вже примовка готова:

— Де на двох вариться, там третій поживиться.

    Через день дідусь Панас пропонує онукові поїхати на рибалку. Василько підскакує з радості. Біжить до бабусі похвалитися, що завтра буде у них гарний улов. На що дідусь одразу зауважує:

— Не кажи гоп, поки не перескочиш.    

    Потім дід Панас іде в комору, щоб уже сьогодні зібрати речі,  і промовляє:

— Те, що можна зробити сьогодні, не відкладай на завтра.

     Нарешті ранок. Онук довго потягується, ніяк йому не хочеться вилазити з-під теплої ковдри і одразу чує нову дідусеву примовку:  

— Хто рано підводиться, за тим і діло водиться.

    Хлопчик нехотя піднімається, а дідусь уже підганяє його наступною примовкою:

— Хто удосвіта стає, тому Бог дає.  

    І ось вони вже на березі річки. Василько зривається і бігає по кризі, а дідусь Панас хмурить брови і попереджає малого:

— Не знаючи броду, не лізь у воду.

    А сам береться до роботи. Як любить він говорити: «Без трудів не будеш їсти пирогів».

   Спочатку треба ополонку прорубати. Дідусь то знає, що без розуму ні сокирою рубати, ні личака в'язати. Василько уважно придивляється до дідусевої роботи.

— Хто знання має, той і мур зламає, — радіє успіхові дідусь.

   А потім додає:

 — Мудрим ніхто не вродився, а навчився. Ніколи не кажи: «Не вмію», а говори «Навчуся».  

   І дідусь далі крутиться як білка в колесі. Ще й за онуком приглядає.  

— Взимку день короткий. Треба поспішати.

    Ось уже і вудочки час закидати.

— Дідусю, я золоту рибку впіймав! – кричить Василько через деякий час.

    Але дідуся Панаса не проведеш:

— Не все те золото, що блистить.

    І дійсно: то не рибка золота, а блискуча металічна бляшанка. Ой, засмучує вона дідуся. Та й взагалі його найбільше засмучують люди, які засмічують довкілля. «Природа одному мама, а другому мачуха», — тільки так про них відзивається.

    Нарешті вони поглядають на свій улов. У дідуся багато великих рибин, а в онука — одна маленька.       

— Із маленької краплі великий дощ буває, — підбадьорює онука дідусь. — Краще синиця в руці, ніж журавель у небі.

    А потім хитро мружиться і додає:

— Неспіймана риба завжди велика.  

    Нарешті рибалки вдома. Бабуся варить смачну юшку і собі примовляє:   

 — Будеш трудитися — будеш кормитися.

                                                                                            (Р. Дар)