Давним-давно в мовній країні Морфеміці дружно жили Корінь, Префікс, Суфікс, Закінчення та інші Афікси. Усі вони робили українську мову милозвучною і багатою. Але з часом Корінь ставав все пихатішим і пихатішим. Він дуже загордився тим, що несе лексичне значення слова. Тому вирішив таке: інші частини слова не потрібні взагалі.  

    Як тільки промовив ці погані слова, то решта частин слова одразу зникли. А з ними пропали лагідні та згрубілі іменники. І заплакали діти за матусею, матінкою, матусенькою, мамочкою, мамонькою. А злого вітру вже не зупинити ні словом вітрисько, ні вітрище, гуляє і все довкола ламає.

    Без префіксів, суфіксів та закінчень зникли прикметники: уже і не радісний, і не сумний, і навіть не ніякий, а без доброго не знайдеш добрішого чи найдобрішого.

   А без суфіксів і префіксів щезли також прислівники: усім не радо, і не сумно, і навіть не ніяко. А коли не почувається весело, то не стане веселіше чи найвеселіше.

    І не розумієш, що сам робиш: пиш замість пишу, мал замість малюю, каж замість кажу. Без Постфікса (різновиду Афікса) не можеш митися, чесатися, одягатися, всміхатися. А ще дієслів зовсім не залишилось... Якщо вже й почали писати, а щось вписати, дописати,  переписати, списати не можемо. Навіть листа ні не напишеш, ні не відпишеш, бо внизу адресанта не підпишеш.  

    Зрозумів тоді Корінь слова, що всі частини слова важливі, засумував. А ображеним  частинам слова (Префіксам, Суфіксам, Закінченням та іншим Афіксам) теж невесело, не звикли вони байдикувати. Вибачився Корінь за свої образливі слова.

    Відтоді в країні Морфеміка всі частини слова живуть дуже дружно, щоб разом плекати та збагачувати найдорожчу Мову.

(Р. Дар)