У СИНЬОМУ НЕБІ Я ВИСІЯВ ЛІС…

У синьому небі, любов моя люба,

Я висіяв ліс із дубів та беріз,

У синьому небі з берези і дуба.

У синьому морі я висіяв сни,

У синьому морі на синьому глеї

Я висіяв сни із твоєї весни.

У синьому морі з весни із твоєї.

Той ліс зашумить і ті сни ізійдуть,

І являть тебе вони в небі і в морі,

У синьому небі, у синьому морі

Тебе вони являть і так замруть...

Дубовий мій костур, вечірня хода,

І ти біля мене, і птиці, і стебла,

В дорозі і небо над нами із тебе,

І море із тебе, дорога тверда.

У синьому небі я висіяв ліс.

У синьому небі, любов моя люба,

Я висіяв ліс із дубів та беріз,

У синьому небі з берези і дуба.

Рід літератури: лірика

Жанр: вірш

Вид лірики: інтимна

Рік написання: 1965

Збірка: «Сто поезій» (1967 р.)

Мотив (тема): вірш-посвята (ліричне освідчення) любові ліричного героя

Ідея: відтворити щирі почуття закоханості, які роблять такі речі, що важко навіть уявити; уславлення єдності людини і природи. У деякому сенсі уособлює, так звані "жертви", "вчинки", які можна зробити через кохання.

Провідний мотив: прекрасне почуття кохання вічне, і воно навколо (закохана душа пізнає себе в дзеркалі світу)

Ліричний герой уособлює закохану людину, яка віддано проносить почуття в серці через усе життя

Художні засоби

Епітети: синьому небі, синьому морі, любов моя люба, дубовий мій костур, синьому глеї, вечірня хода, дорога тверда

Метафори: «У синьому небі я висіяв ліс», «У синьому морі я висіяв сни», «Висіяв сни із … весни», «сни ізійдуть»

Повтори (анафора): «У синьому …», «Я висіяв…»

Повтори (тавтологія): «любов … люба»

Повтори (рефрен): «У синьому небі, любов моя люба, Я висіяв ліс із дубів та беріз, У синьому небі з берези і дуба»

Алітерація: ([с],[н],[л],[м]):

У синьому небі, любов моя люба,

Я висіяв ліс із дубів та беріз,

У синьому небі з берези і дуба.

У синьому морі я висіяв сни,

У синьому морі на синьому глеї

Я висіяв сни із твоєї весни.

У синьому морі з весни із твоєї.

Звертання: «любов моя люба»

Перелічування: «І ти біля мене, і птиці, і стебла»

Кольористика: синій колір — символ вірності, безконечності, таємничості, відображає глибину почуттів, спокій, гармонію (синім у поета є і море, що зливається з небом, і безмежне почуття ліричного героя, що не поступається величі неба й моря)

Звукопис: «ліс зашумить»

Образи-символи: вечірня хода (життя на схилі літ), небо (духовне начало), море (глибини людського життя), тверда дорога (праведне життя).

Архетипи: ліс (жіноче начало, яке потрібно осягнути юнакові), дуб (дерево-прадуб, чоловік), береза (родючість, жінка), костур (посох пророка)

Кількість строф: п’ять

Вид строфи: катрен

Віршовий розмір: чотиристопний амфібрахій (U—U)

Римування: перша, друга і остання строфа перехресне (АБАБ), третя і четверта кільцеве (АББА), де умовно позначили А – чоловіча рима, Б – жіноча.

Образ коханої є внутрішнім стрижнем поезії. На думку окремих літературознавців він є універсальним — це може бути й кохана, й Україна, і душа, і творчість, і доля. Бо цей образ відображає стан душі — любові до коханої, і до вітчизни, і до життя в усій його величі, яка пізнає себе в дзеркалі світу.

Композиція вірша:

Вихідний момент розвитку почуття.

1. Ліричний герой знайомиться з коханою, а ліс – є символом жіночого начала, надприродного, несвідомого й таємничого, яке юнакові потрібно осягнути («У синьому небі,… я висіяв ліс із дубів та беріз»).

Розвиток почуття.

2. Сподівання юної коханої дівчини він намагається перетворити на казку життя («Я висіяв сни із твоєї весни … у синьому морі»).

3. Коли «ліс зашумить і ті сни ізійдуть», тоді настане пора зрілості подружжя, запоруки вічності окремої людини, роду й народу.

Кульмінація.

Обличчя дорогих людей закарбується у пам’яті найближчої рідні, передасться нащадкам генетично («Тебе вони являть і так і замруть»).

Авторський висновок.

4. Вечірньою ходою прийшов схил літ спрацьованої за довге й трудне життя людини, але тепло і риси коханої, які відчуваються навколо, стають міцним опертям, що полегшує ходу, додає впевненості на правильній життєвій дорозі («Дубовий мій костур, вечірня хода,…І море із тебе, дорога тверда»).

5. Дорогою в небо чисті душі закоханої пари йдуть з прекрасним почуттям, бо вічною є любов у всіх її проявах («У синьому небі, любов моя люба, Я висіяв ліс із дубів та беріз»)

Поезія відтворює гармонію і музику душі закоханого героя, а пісенні ритми алітерації, звукопис, повтори дещо змінених рядків налаштовують на піднесений,  пісенний настрій.