Я СТУЖИВСЯ, МИЛА, ЗА ТОБОЮ

Я стужився, мила, за тобою,

З туги обернувся мимохіть

В явора, що, палений журбою,

Сам-один між буками стоїть.

Грає листя на веснянім сонці,

А в душі — печаль, як небеса.

Він росте й співає явороньці,

І згорає від сльози роса.

Сніг летить, колючий, ніби трина¹,

Йде зима й бескидами² гуде.

Яворові сниться яворина

Та її кохання молоде.

Він не знає, що надійдуть люди,

Зміряють його на поруби,

Розітнуть йому печальні груди,

Скрипку зроблять із його журби.

_{1. Трина — тирса, колюча остюкувата полова.}

_{2. Бескиди — гірські урвища, провалля.}

Рід літератури: лірика

Жанр: вірш

Вид лірики: інтимна (любовна)

Рік написання: 1998

Збірка: «Таємниця твого обличчя» (1974)

Мотив (тема): оспівування сили кохання.

Провідний мотив: туга нещасливого кохання, що спонукає до творення краси, мистецтва.

Головна думка: «скрипку зроблять із його журби».

Проблематика: нерозділене кохання, сила кохання і сила справжнього мистецтва.

Композиція вірша.

Вихідний момент розвитку почуття.

1. У першому рядку відтворені переживання ліричного героя від нерозділеного кохання («Я стужився, мила, за тобою»).

Розвиток почуття.

Страждання настільки сильні, що за допомогою таємних незвіданих сил ліричний герой перетворюється на «співоче дерево» переносячи страждання від окремої людини до безмежного світу («З туги обернувся мимохіть в явора, що, палений журбою»).

2. У другій строфі радощі весни підсилюють глибину страждання молодого явора («Грає листя на веснянім сонці, а в душі — печаль, як небеса»).

3. Мертвий зимовий пейзаж підкреслює гірке розчарування та безнадію зрілого явора, який може бачити кохану лише у снах («Яворові сниться яворина та її кохання молоде»).

Кульмінація.

4. Смерть явора з розтинанням грудей натякає на те, що скрипку буде зроблено з його закоханого серця («Зміряють його на поруби, розітнуть йому печальні груди»).

Авторський висновок. Віра в те, що з почуттів високої проби народжується справжнє мистецтво («Скрипку зроблять із його журби»).

Ліричний герой – закоханий юнак, який страждає через нерозділене кохання і стає явором, а потім скрипкою.

Художні засоби.

Епітети: «веснянім сонці», «кохання молоде».

Уособлення: «грає листя», «явір … співає яворонці», «йде зима й бескидами  гуде», «яворові сниться яворина».

Метафора: «палений журбою», «згоряє роса», «розітнуть груди, скрипку зроблять із … журби».

Метонімія: «печальні груди»

Повтори (тавтологія): «сам-один». 

Порівняння: «печаль, як небеса», «сніг летить колючий, ніби трена».

Зменшуваний суфікс (літота): «явороньці».

Інверсія: «Грає листя на веснянім сонці», «І згоряє від сльози роса».

Звертання: «стужився, мила».

Метаморфоза: ліричний герой – явір – скрипка.

Художній паралелізм: «Він росте й співає явороньці, І згорає від сльози роса», «Грає листя на веснянім сонці, А в душі — печаль», «Я стужився, мила, за тобою,…Палений журбою, сам-один між буками стоїть»

Гіпербола: «згорає від сльози роса»

Алітерація [с] (шум, сум):

Грає листя на веснянім сонці,

А в душі — печаль, як небеса.

Він росте й співає явороньці,

І згорає від сльози роса.

Алітерація [р] (трагізм, суворість):

Зміряють його на поруби,

Розітнуть йому печальні груди,

Скрипку зроблять із його журби.

Діалектизм: трина.

Кількість строф: чотири.

Вид строфи: катрен.

Віршовий розмір: чотиристопний хорей з пірихієм

Римування: перехресне (АБАБ), де уявно А – жіноча рима, а Б – чоловіча рима.

Рими: тобою – журбою, мимохіть – стоїть, сонці – явороньці, небеса – роса, трина – яворина, гуде – молоде, люди – груди, поруби – журби.

Символічні образи: явір («співоче» дерево), бук (символ процвітання), весняне сонце (молодість), небеса (недосяжність), сльози (сум), роса (чистота), трина (колюча пустота), кохання молоде (невмирущість кохання), розітнуть печальні груди (візьмуть закохане серце), скрипка (краса мистецтва).

Настрій вірша: сумний, мінорний.

Композитором Олександром Білашем вірш був покладений на музику, так народилась пісня «Явір і яворина».