МОЯ ЛЮБОВЕ, Я ПЕРЕД ТОБОЮ…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички1 доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
1. Спотичка – сутичка.
Рід літератури: лірика
Вид лірики: інтимна
Збірка: «Над берегами вічної ріки: поезії» (1977)
Тема: поетичний гімн любові – вірній і одухотвореній, коли кохання невіддільне з життям людини.
Ідея: уславлення почуття кохання, як бажання чи потреби, що спонукає до певних дій.
Головна думка: «Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни»
Проблематика: життя і кохання, кохання і «духовні крила».
Лірична героїня– емоційна закохана особа, наділена самоповагою і почуттям власної гідності, яку окрилює світле почуття. Вона прагне поринути в «блаженні сни» кохання, бо почуття її глибинні та божественні. Проте, якими би сильними не були емоції, вони не засліпили розум. Лірична героїня висловлює свої побажання до коханого не бути ошуканою, а до себе не стати рабою цього кохання. Як у почуттях коханого не приймає його зради, так не дає собі згоди залишитися без крил.
Персоніфікований образ любові – наскрізний стрижень поезії.
Художні засоби.
Епітети: «блаженні сни», «слухняною рабою», «шляхом тополиним», «важкого сонця», «древню булаву», «гірких і гордих прадідів», «жорстокий клекіт бою».
Метафора: «бери мене в … сни, ... крил не обітни», «світ зійшовся клином», «даруй мені … сонця древню булаву», «від любові тьмарився… світ», «клекіт бою», «дзвін мечів».
Риторичне звертання: «Моя любове!»
Риторичний оклик: «Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни!»
Повтори (анафора): «Не …», «І …»
Повтори (рефрен): «Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни»
Повтори (тавтологія): «А там, а там»
Фразеологізм: «зійшовся клином», «кості перевернуться».
Гіпербола: «клекіт бою … до третьої весни».
Символи: крила (прагнення до духовної краси), дороги (нелегке життя).
Символ-архетип: шляхом тополиним (життя на рідній землі), булава (символ влади і мужності козаків), стремена (козацтво), воріт (життєвий вибір).
Інверсія: «даруй мені над шляхом тополиним».
Градація (зі заперечною часткою «не»): «не зроби, не ошукай, не обітни, не допусти, не присни, не дай, не розміняй».
Асонанс (звуки [о], [е]): «Моя любове! Я перед тобою».
Кількість строф: п’ять.
Вид строфи: катрен.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб
|
І в |
них |
бу |
ло |
ко |
ха |
ння |
як |
у |
ме |
не |
|U—|U—|U—|U—|U—|U |
|
і |
від |
лю |
бо |
ві |
тьма |
рив |
ся |
їм |
світ |
|
|U—|U—|U—|UU|U—| |
|
і |
їх |
жін |
ки |
ха |
па |
ли |
за |
стре |
ме |
на |
|U—|U—|U—|U—|U—|U |
|
та |
що |
по |
ро |
биш |
тіль |
ки |
до |
во |
ріт |
|
|U—|U—|U—|U—|U—| |
Римування: перехресне (АБАБ), де у більшості рядків умовно позначили А – жіноча рима, Б – чоловіча.
Рими: тобою – рабою, сни – обітни, клином – тополиним, живу – булаву, дрібницях – гробницях, доріг – моїх, мене – стремена, світ – воріт, бою – тобою, весни – сни.
Композиція вірша:
1. Вихідний момент розвитку почуття. Лірична героїня закохана, тому поняття любов для неї не просто слово, а одухотворений образ, з яким можна також довірливо поділитися своїми пристрасними почуттями, які окрилюють. («Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни»).
Розвиток почуття. З третього рядка першої строфи вона висловлює свої побажання до коханого: не бути ошуканою, не стати рабою. І, на перший погляд, така грізна боязливість стривоженої душі не дуже зрозуміла («Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни!»).
2. У другій строфі стурбованість не зникає, наростають вимоги до самої себе не забувати для чого вона живе. Наступні рядки пояснюють звідки цей страх. Лірична героїня не сильна емансипована жінка, вона прихильниця витоків національної ментальності. У жіночій слабкості сила ліричної героїні, а вірність родовим традиціям сповнює душу ліричної героїні почуттям гордості, гідності і честі («Даруй мені над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву»).
3. Якою б сильною не була любов, лірична героїня не хоче заплутатися в дрібницях, розміняти почуття в обивательській щоденності, бо відчуває, що це стане духовною зрадою не тільки себе, а також «гірких і гордих прадідів» («Не дай мені заплутатись в дрібницях, не розміняй на спотички доріг»).
4. Вона оптимістично ототожнює себе зі славними предками. Мудрі та помірковані козаки також кохали пристрасно, ніжно та віддано, проте любов не зупиняла їх від ратних обов’язків перед Батьківщиною («І їх жінки хапали за стремена, та що поробиш,— тільки до воріт»).
5. Ліричну героїню переповнює почуття гордості за своїх предків, котрі були величними в коханні та відважними звитяжцями в бою («А там, а там... Жорстокий клекіт бою і дзвін мечів до третьої весни...»).
Авторський висновок. Справжнє кохання має окрилювати й духовно збагачувати («Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни»).
Бездонне слово «блаженні» означає найбільше щастя, а почуття любові – також глибинне, божественне у своїй багатогранності: до коханих, до рідних, до Батьківщини тощо.
Вірш створює враження молитви, що надає поезії величного, урочистого тону, а читача не залишає байдужим.