Добігає до закінчення мій останній навчальний рік у школі. Упродовж тривалого часу я вивчала українську літературу. Впевнена, що навчальний предмет додав багато корисних знань.

     У програмі одинадцятого класу детальніше зупинюся на митцях і їхніх творах періоду «шістдесятництва». Чому саме на них? Напевно тому, що раніше мало стикалась із творчістю деяких з них. Бачення незвичайних можливостей особистості у простих людях, культ моральності як абсолютного мірила людських вчинків, усвідомлення причетності кожної людини до загальних процесів, висока національна самосвідомість, священне сприйняття мови та історичної пам’яті як оберегів нації – ці світоглядні засади у всій повноті відображені у творах митців тої генерації.  Також захоплює сильна життєва позиція авторів у складний для творчості час.

     У новелі Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном» вразило незвичайне ставлення героїв один  до одного у, здавалося, буденній ситуації. Замість звичної у «любовних трикутниках» ненависті, образ, нетерпимості бачимо доброту, розуміння, співчуття. Напевно, саме такі твори вчать бути добрішими один до одного, більш людяними.       

    А тепер перейдемо до поезії. У першу чергу, скажу, що на уроках літератури нас навчили розуміти поезію, емоційно співпереживати  з  ліричним героєм. А розібратися серед сукупності художніх засобів, на які так багата лірика, – не таке уже й легке завдання.

    Вразила поезія Василя Симоненка. Вона дуже лірична і наповнена глибоким змістом. Словами «Ти знаєш, що ти людина» митець звертається до кожної простої людини з проханням розгледіти у собі своє «Я». Не може не захоплювати патріотизм у вірші «Задивляюсь у твої зіниці», у якому найсвятіша постать матері зливається з образом рідної України.  Небайдужого читача поезія Василя Симоненка спонукає до осмислення власного «я» та свого ставлення до Батьківщини, закликає у швидкоплинності часу прожити життя гідно.

    Хочу також відмітити «Баладу про соняшник» Івана Драча. Признаюся, що на перший погляд, поезія здається дитячою та кумедною, але останні рядки розкривають глибину думки  і перетворюють її на притчу. Також коротенький твір мало вкладається в рамки традиційної балади. Було цікаво дізнатися про модерні особливості, внесених автором у жанр, а «сонячне» бачення довколишнього світу спонукає до глибоких роздумів. У баладі мене приємно вразила подвійна метаморфоза: спочатку ліричний герой-соняшник перетворюється на життєрадісного хлопчика, який відкрив для себе красу поезії, а, долучившись до духовної скарбниці, знову стає соняшником, але митцем, закарбовуючи свій вибір у художньому слові. Цікаве розкриття теми про роль поезії.    

   Вірш Миколи Вінграновського з любовної лірики «У синьому небі я висіяв ліс» своєрідний у образності, побудові та глибокому символізмі. Крім звичних художніх засобів, поезія майстерно збагачена кольористикою, архетипами, повторами, алітерацією. Ця гармонія і музика в душі ліричного героя налаштовує читача на піднесений пісенний настрій.

    Звичайно, співучими можу назвати вірші Дмитра Павличка. Багато творів поета покладено на музику, а пісня «Два кольори» стала народною. Не залишила байдужою поезія «Я стужився, мила, за тобою». Вона не тільки про нерозділене кохання, а також  про те, що з почуттів високої проби народжується справжнє мистецтво.

   З поезією Ліни Костенко знайомилась не тільки на уроках, а також самостійно цікавилась віршами поетеси. У талановитого митця завжди майстерний витвір мистецтва – такими словами можу передати враження від творчості поетеси.  

   У поезії я навчилась тлумачити ідейно-художній зміст, розрізняти художні засоби, співпереживати з ліричним героєм. Звичайно, ліричні та прозові твори торкнулися духовних струн, урізноманітнили емоційні відтінки, спонукали до роздумів. Особисто для мене ще один важливий підсумок із вивчення української літератури – пробудили прагнення до читання. Значить уроки не були марними.