А одного разу я зрозуміла, що загубилась. Добрі господарські руки посадили мене на клумбу в невеликому садку. Листопадні плодові дерева суворого краю стали моїми новими друзями. 

   Мене усе дужче захоплювало очікування. Проте від незвички з кожним днем тоненьку стеблину усе дужче пронизував нестерпний холод. Тоді зажурилась я, засумувала за теплом батьківщини. Добрі друзі-дерева вирішили швидше прикликали Зиму, щоб вона принесла повну торбу м'якеньких сніжинок. Так вперше я побачила їх чудовий танок. Потім Зима турботливо вкрила мене пухнастою сніговою ковдрою, і я вже не відчувала холоду. Ще й Віхолу прикликала на допомогу. Своїм нудним завиванням приспала вона мене до весни.

    А навесні веселим дзюрчанням розбудили мене стрімкі талі потоки на стежці. Защебетали для мене свої веселі пісні пташки. Вони прилетіли у садок за комашками. Зазеленіла я знову. У кінці літа прикрасила траву садка своїм багряним цвітом. З часом мене уже не так лякав холод, сподобалися довгі та цікаві зимові сни.