Жив у одному далекому-далекому світлому лісі соловейко. І мав той соловейко найчарівніший голос. Усі лісові мешканці раділи, коли він виводив свою радісну пісню. 

   Раптом замовк спів солов'я. Заметушилися усі лісові мешканці. Полетіли, пішли, побігли, поповзли до свого соліста. Пропав голос у співця, ледве шепоче. 

   А напередодні цієї події якраз лив дощ. Та цього разу він був такий сердитий, що не переставали падати його важкі краплі. Прохолодна вода геть залила гніздо солов'я і сталося так, що наш найкращий співак застудився. 

   Переполох у лісі розбудив стару сову. Заспана птиця висунулась із дупла. Усі так захоплено розповідали їй про солов'я, що сова, котра ніколи не чула його, адже удень сови дивляться сни, теж пристала до них.

   Приятелі вирішили допомогти своєму  найкращому співаку. Різні пташки нанесли прутиків на нове гніздечко. Вправні павуки найніжнішою ниткою зшили плед з пташиного пуху. Непосидючий зайчик, колючий їжачок, дбайлива білочка та інші небайдужі мешканці лісу щодня приносили ласощі соловейку та втішали його. Великий і сильний ведмідь вручив співцю чималий горщечок меду. Турботливий журавель, хороший приятель солов'я, носив так потрібну воду для гарячого чаю. Стара мудра сова готувала найкращі ліки з лісових ягід. 

   Соловейка дбайливо доглядали, тому він швидко одужав. Найкращий соліст знову завзято виводив неперевершені трелі, дякуючи своїм новим друзям.