Тема: розповідь про дітей, які по-новому подивились на небо.

Головна думка: «А небо грало, трепетало, дихало, як жива істота. І діти дивилися в його сумні сині-сині осінні очі».

Мета: заклик придивлятися до краси природи.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання

Прозовий твір невеликого обсягу (одна сторінка) розповідає про одну подію (урок на природі), декілька персонажів (учителька й учні).

Будова твору

План

1. Тихий осінній ранок.

2. Небо синє, голубе, чисте.

3. Валине слово про небо.

4. Небо дихало, як жива істота.

Персонажі: учителька Катерина Іванівна, Валя.

Небо (яке?): осіннє, синє, голубе, чисте, ласкаве, сумне, тривожне, зажурене, холодне.

Я ХОЧУ СКАЗАТИ СВОЄ СЛОВО

     Катерина Іванівна повела своїх школярів у поле. Був тихий осінній ранок. Високо в небі летів ключ перелітних птахів. Вони тихо курликали, і від цього в степу було сумно.

     Учителька сказала дітям:

— Сьогодні ми будемо вчитися розповідати про осіннє небо. Хай кожен з вас добере для цього в рідній мові красиві і точні слова.

     Діти притихли. Вони дивилися в небо і думали. Через хвилину всі заговорили: «Небо синє-синє... Небо голубе... Небо чисте...» І все. Діти знову і знову повторювали одні й ті самі слова: синє, голубе, чисте.

    Збоку стояла маленька Валя.

— А ти, Валю, що хочеш сказати? — запитала Катерина Іванівна.

— Я хочу сказати своє слово.

— Яке ж твоє слово про небо?

— Небо ласкаве... — тихо сказала дівчинка й усміхнулась.

    Діти притихли. Вони враз побачили в небі те, чого не бачили досі: «Небо сумне... Небо тривожне... Небо зажурене... Небо холодне...»

    А небо грало, трепетало, дихало, як жива істота. І діти дивилися в його сумні сині-сині осінні очі.