Одного вечора мені довелося побачити справжню зимову казку. Того сонячного дня холодна зима ніби змагалась із погідною весною. Замість лапатого снігу накрапав рясний дощ.

   Я з батьками поспішала у гості. А ввечері вдарив лютий мороз. Довкола все замерзло. Ми вийшли на поріг. Побачене вразило незвичайністю. Дерева, дахи будівель, дорога – усе було кришталевим. Гострі гілки-списи були надійними сторожами казкових володінь. Дорога була настільки слизькою, що звичайній людині на ній не встояти. Яскраві зорі віддзеркалювались на дорозі, ніби нам вказували шлях. В уяві нам вчувався дзенькіт кришталевих дзвіночків.

    Не раз падаючи, ми заледве дійшли додому. Проте незабутня та зимова казка дотепер час від часу виринає перед очима.