Розповідь їжака.

     Пішов я одного разу в поле подивитися, як там моя морква та буряки. Там зайця зустрів привітними словами: «Хто прудкий, то вже й на ниві!». На своє добре слово дістав таку нечемну одмову, а родину мою лихим словом пом'янули. Тоді я запропонував зайцеві побігти навипередки, щоб той не брав мене на сміх. Заєць довго реготав, потім зібрався одразу бігти. Та я зметикував, щоб піти додому. Мовляв, треба жінці сказати, щоб знала, куди я пішов.

    А вдома навчив перелякану їжачиху стати з одного краю в борозні та, коли добіжить заєць, сказати: «Я вже тут!».

    Прийшли ми на ниву й побігли. Прибіжить заєць на один край поля, а там вже зайчиха замість мене, вертається назад на другий край, я знову там. Ніяк не міг збагнути недолугий, що відбувається. Дев’яносто дев’ять разів пробіг, на сотий – упав серед ниви, сердешний, підвестися не міг. 

«Ніколи не треба сміятися зі слабшого», — сказав я тоді. Разом з їжачихою пішов додому.

 

Розповідь зайця.

   Прийшов одного разу в поле оглянути свою капусту. А тут їжак кривулапий кривуляє. Як почув він мої слова, то запропонував зі мною навипередки. Я як зарегочу. Мусив спочатку їжак піти додому, сказати жінці, щоб знала, куди пішов. Я за той час капусти попоїв.

   Зустрілись ми на межі поля та й побігли. Я швидко вирвався вперед, зі всіх сил спішу, за  їжаком і не дивлюся. Добіг до протилежної межі поля, а заєць вже там. Не міг збагнути я, як таке може бути. Побігли ми назад. Прибігли, а їжак вже тут, як тут. Дев’яносто дев’ять разів їжак переміг, на сотий раз я посеред поля впав, підвестися не можу. 

   «Ніколи не треба сміятися зі слабшого», — почув я слова їжака скрізь втому.