Тема: розповідь про Кирила Кожум’яку, який врятував князівну від змія.

Головна думка: «Та вже з того-то часу і почало зватися те урочище в Києві, де він жив, Кожум'яками».

Мета: уславлення героїзму народу.

Рід літератури: епос.

Жанр: казка.

Вид казки: чарівна.

Ознаки казки

Казковий зачин: «Колись був …».

Слова-повтори: «думала-думала», «подумав-подумав», «так і так», «просили-просили», «бились-бились», «луп та луп».

Магічні числа: «дванадцять кож несе», «дванадцять бочок смоли», «дванадцять возів конопель».

Трикратні дії: тричі приходили до Микити (старі, молодші, діти).

Надзвичайна сила: Кирило обсмолився смолою, піднімає десятипудову булава (≈160 кг).  

Добро перемогло зло (Кирило Кожум’яка знищив змія).

Будова твору

План

1. Змій коло Києва.

2. Князь віддав дочку в дань.

3. Одного чоловіка страшно.

4. Вісточка батькові.

5. Прохання старих людей.

6. Йдуть молодші.

7. Кирило слухає дітей.

8. Поєдинок зі Змієм.

9. Слава Кожум’яці.

План

1. Князь віддав свою дочку змієві.

2. Запитання князівни.

3. Вісточка додому.

4. Приліт голуба до рідного дому.

5. Прохання дітей.

6. Двобій Кирила зі змієм.

7. Перемога Кожум’яки.

План

1. Віддав князь змієві в дань дочку.

2. Чоловік, котрого змій боїться.

3. Дочка пише прохання до батька.

3. Голуб приніс звістку князеві.

4. Діти прийшли до Кирила від князя.

5. Згода Кожум’яки.

6. Запеклий двобій богатиря зі змієм.

7. Перемога Кирила Кожум’яки.

8. Місце назвали в честь богатиря.

Головний персонаж: Кирило Кожум’яка.

Другорядні персонажі: князь, князівна, змій, старі, молодші, діти.

Розповідь ведеться від імені автора.

Казка вчить бути сильним і відважним, захищати слабших.

Казка засуджує жорстокість змія, який вимагав дань.

Цитатна характеристика Кирила

КИРИЛО КОЖУМ'ЯКА

     Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину.

    Ото прийшла черга вже й до дочки самого князя. Нічого робить, коли давали городяни, треба й йому давати. Послав князь свою дочку в дань змієві. А дочка була така хороша, що й сказати не можна. То змій її й полюбив. От вона до нього прилестилась та й питається раз у нього:

— Чи є,— каже,— на світі такий чоловік, щоб тебе подужав?

— Є,— каже,— такий — у Києві над Дніпром... Як вийде на Дніпро мочити кожі (бо він кожум'яка), то не одну несе, а дванадцять разом, і як набрякнуть вони водою з Дніпрі, то я візьму та й учеплюсь за них, чи витягне-то він їх? А йому байдуже: як поцупить, то й мене з ними трохи на берег не витягне. От того чоловіка тільки мені й страшно.

     Князівна і взяла собі те на думку й думає, як би їй вісточку додому подати і на волю до батька дістатись? А при ній не було ні душі,— тільки один голубок. Вона згодувала його за щасливої години, ще як у Києві була. Думала-думала, а далі і написала до отця.

— От так і так,— каже,— у вас, тату, є в Києві чоловік, на ймення Кирило, на прізвище Кожум'яка. Благайте ви його через старих людей, чи не схоче він із змієм побитися, чи не визволить мене, бідну, з неволі! Благайте його, таточку, і словами, і подарунками, щоб не образився він за яке незвичайне слово! Я за нього і за вас буду довіку богу молитися.

     Написала так, прив'язала під крильцем голубові та й випустила у вікно. Голубок злинув під небо та й прилетів додому, на подвір'я до князя. А діти саме бігали по подвір'ї та й побачили голубка.

— Татусю, татусю! — кажуть.— Чи бачиш — голубок від сестриці прилетів!

     Князь перше зрадів, а далі подумав-подумав та й засумував:

— Це ж уже проклятий ірод згубив, видно, мою дитину!

    А далі приманив до себе голубка, глядь, аж під крильцем карточка. Він за карточку. Читає, аж дочка пише: так і так. Ото зараз покликав до себе всю старшину¹.

— Чи є такий чоловік, що прозивається Кирилом Кожум'якою?

— Є, князю. Живе над Дніпром.

— Як же б до нього приступитись, щоб не образився та послухав?

    Ото сяк-так порадились та й послали до нього самих старих людей. Приходять вони до його хати, відчинили помалу двері зо страхом та й злякались. Дивляться, аж сидить сам Кожум'яка долі, до них спиною, і мне руками дванадцять кож, тільки видно, як коливає отакою білою бородою! От один з тих посланців: «Кахи!»

    Кожум'яка жахнувся, а дванадцять кож тільки трісь! Обернувся до них, а вони йому в пояс:

— От так і так: прислав до тебе князь із просьбою...

    А він і не дивиться: розсердився, що через них та дванадцять кож порвав.

    Вони знов давай його просити, давай його благати. Стали навколішки... Шкода! Просили-просили та й пішли, понуривши голови.

    Що тут робитимеш? Сумує князь, сумує і вся старшина.

— Чи не послати нам іще молодших?

     Послали молодших — нічого не вдіють і ті. Мовчить та сопе, наче не йому й кажуть. Так розібрало його за ті кожі.

     Далі схаменувся князь і послав до нього малих дітей. Ті як прийшли, як почали просити, як стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум'яка не витерпів, заплакав та й каже:

— Ну, для вас я вже зроблю. Пішов до князя.

— Давайте ж,— каже,— мені дванадцять бочок смоли і дванадцять возів конопель!

    Обмотавсь коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, що, може, в ній пудів² десять, та й пішов до змія.

     А змій йому й каже:

— А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?

— Де вже мириться? Битися з тобою, з іродом проклятим!

    От і почали вони битися — аж земля гуде. Що розбіжиться змій та вхопить зубами Кирила, то так кусок смоли й вирве, що розбіжиться та вхопить, то так жмуток конопель і вирве. А він його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю. А змій, як вогонь, горить,— так йому жарко, і поки збігає до Дніпра, щоб напитися, та вскочить у воду, щоб прохолодиться трохи, то Кожум'яка вже й обмотавсь коноплями і смолою обсмоливсь. Ото вискакує з води проклятий ірод, і що розженеться проти Кожум'яки, то він його булавою тільки луп! Що розженеться, то він, знай, його булавою тільки луп та луп, аж луна йде. Бились-бились — аж курить, аж іскри скачуть. Розігрів Кирило змія ще більше, як коваль леміш у горні: аж пирхає, аж захлинається, проклятий, а під ним земля тільки стогне.

    А тут у дзвони дзвонять, молебні правлять, а по горах народ стоїть, як неживий, зціпивши руки, жде, що то буде! Коли ж зміюка — бубух! Аж земля затряслась. Народ, стоячи на горах, так і сплеснув руками: «Слава тобі, господи!».

    От Кирило, вбивши змія, визволив князівну і віддав князеві. Князь уже не знав, як йому й дякувати. Та вже з того-то часу і почало зватися те урочище в Києві, де він жив, Кожум'яками.

^{1. Старшина — старші князівські воєначальники.}

^{2. Пуд — міра ваги, близько 16 кг.}

Як відтворена сила і мужність Кирила Кожум’яки на малюнку Владислава Єрка