Побачили те пташки, які літали біля дачі, та рослини, які росли вздовж запорошеного шляху, і вирішили допомогти нещасним. Залунали журливі пісні, шумно заколихались стебла. Почув це Вітер і полетів кликати на допомогу Дощову царицю. 

   Почорніло раптом небо, полив важкий рясний дощ. Діти усе покинули та розбіглися по своїх домівках. Дощова цариця вступила в свої права, щоб врятувати нещасних жайворонка та ромашку. Вона скропила їх цілющими краплями. Жайворонок ожив. І ромашка знову була щаслива. 

   Це невимовне щастя відчула Дощова цариця. Вона спритно підібрала дерен зі запорошеного шляху. За ними швидко летів жайворонок, подалі від пережитого лиха. Щасливу ромашку опустила Дощова цариця серед поля та й полетіла рятувати інших. Небо враз проясніло, своє проміння на поле кинуло тепле сонечко. Грайливий Вітер надув свої повітряні щоки і лагідно подув на дерен. Польова цариця надійно огорнула коріння доброї квітки в своїх обіймах. 

   Жайвір здійнявся в небо і весело заспівав свою неповторну пісню. Він так захопився, що на якусь мить забув про все на світі. Раптом камінцем кинувся до землі, він згадав про добру квітку. Ромашка захоплено плескала білосніжними пелюстками. Коли пташка знову піднялась у високу блакить, квітка оглянулась довкола. Вона побачила багато доброзичливих польових рослин. Блакитні волошки, червоні маки, золоте пшеничне колосся були зачаровані жайворонковою піснею. 

   З того часу уже ніхто не бачив цього птаха біля людських осель. Високо до неба здіймається він над золотою нивою, а потім стрімко падає, щоб вклонитися справжнім шанувальникам свого таланту. Виростають серед золотого колосся  ромашки, волошки та маки, щоб чути неповторну пісню цього пташиного співака.