СТЕЖКА

Біг я стежкою до хати —

дощ хапав мене за п’яти.

Біг я стежкою щодуху —

дощ дзвенів мені над вухом:

«Я заллю тебе водою,

як зрівняюся з тобою,

під ногами в тебе, хлопче,

скоро річка захлюпоче!»

Але стежка — молодчина! —

прудко бігати навчила.

Я домчав-таки до хати —

дощ не зміг мене піймати.

І тому зі злості в шибку

барабанив швидко-швидко.

І тому в супрязі з вітром

нагинав додолу віти.

Але згодом до кімнати

сонце впурхнуло крилате.

І побачив я, що злива

стежку геть усю залила,

І вона тремтить, неначе

під водою тихо плаче...

Жаль, що я не зміг сховати

свою стежечку до хати.

Тема: поетична розповідь про знайому стежку, що веде до рідного дому. 

Головна думка: кожен має знати стежку, що від усіх негараздів приведе до рідного дому (вище рідної землі тільки небо).

Рід літератури: лірика.

Художні засоби.

Епітети: сонце крилате, прудко бігати, барабанив швидко-швидко.

Персоніфікація (уособлення, метафора): дощ хапав за п’яти, дощ дзвенів над вухом, стежка бігати навчила, дощ барабанив в шибку, нагинав додолу віти, сонце впурхнуло, стежка тремтить, злива залила..

Порівняння: тремтить, неначе під водою тихо плаче.

Зменшувальні суфікси (пестливі слова): стежечку.

Повтори (рефрен): «Біг я …», «І тому …» 

Риторичний оклик: «Але стежка — молодчина!».

Кількість строф: три.

Рими: хати – п’яти, щодуху – вухом, водою – тобою, хлопче – хлюпоче, молодчина – навчила, хати – піймати, шибку – швидко, вітром – віти, кімнати – крилате, злива – залила, неначе – плаче, сховати – хати.