Загрузка...

ЩЕДРИЙ ВЕЧІР

Чи знаєм ми наші обряди і звичаї,

чи їх не затьмарили впливи чужі?

Пригадую: скільки краси таємничої

у Щедрому вечорі, святі душі!

 

І скільки пориву в розміренім цокоті

копит за вікном, у розгоні саней...

А в хаті наш батько сідає на покуті,

і ми за столом, ціла купа дітей.

 

Між батьком і нами — кутя і крученики,

шкварки й холодці — все аж очі вбира,

яєчня, ковбаси, в макітрі — вареники,

коржів, пирогів отакенна гора!

 

І як наша мати зуміла настачити?

Ось батько з-за тих пирогів до рідні 

(навмисне пригнувшись): — Чи ви мене бачите? —

А ми в один голос: — Не бачимо! Ні...

 

— Видать, — каже батько, — були неледачими...

Помолимо ж Бога та вдарим чолом,

щоб ви мене, діти, й на той рік не бачили,

як сядемо знов за святковим столом.

 

Вертаюсь до мови тії чарівничої

і щиро бажаю, щоб вічно жили

такі дорогі родові наші звичаї

і гнулися в нас від достатку столи.

 

Тема: поетична розповідь про святкування Щедрого вечора нашими предками.

Основна думка: «щоб вічно жили такі дорогі родові наші звичаї і гнулися в нас від достатку столи» (заклик знати і шанувати родові звичаї).

 

Художні засоби.

Епітети: впливи чужі, краси таємничої, розміренім цокоті, отакенна гора, мови чарівничої, щиро бажаю, вічно жили. 

Постійні епітети: святковим столом.

Уособлення: все аж очі вбира, вічно жили родові звичаї, гнулися від достатку столи.

Метафора: вдарим чолом, у святі душі.

Риторичний оклик: «Пригадую: скільки краси таємничої у Щедрому вечорі, святі душі!».

 

Кількість строф: шість.

Рими: звичаї – таємничої, чужі – душі, цокоті – покуті, саней – дітей, крученики – вареники, вбира – гора, настачити – бачите, рідні – ні, не ледачими – бачили, чолом – столом, чарівничої – звичаї, жили – столи.

 

Загрузка...