На ілюстрації ми бачимо уривок вірша, де до приятелів «Жар-птиця влетіла». «Раз на тисячу років трапляється, що жар-птиця комусь на диво з’являється». Чарівна її пір'їна за повір'ями здійснює мрії. «Жахтить» Жар-птиця золотим сяйвом. 

    На передньому плані Торохтій. Він так захопився своєю розмовою, що не звертає уваги на жодну «пір’їну-мріїну» чудо-птиці. «Дай лишень набалакатись, не перебий». Трохи далі спить Тюхтій, «незворушний за будь-якої погоди». Навіть коли «світло ув очі бризне», ніщо його не розбудить. «Тюхтій носом посвистує — спить».     

     Одягнуті приятелі , як в давнину. Вони неначе з казки прийшли вчити, яким не треба бути. Ілюстрація переповнює глядача щирим здивуванням. Чи Тюхтій не проспить «диво з див»? А чи його Торохтій не проторохтить?