ГРІМ
Була гроза, і грім гримів,
він так любив гриміти,
що аж тремтів, що аж горів
на трави і на квіти.
Грім жив у хмарі, і згори
він бачив, хто що хоче:
налив грозою грім яри,
умив озерам очі.
А потім хмару опустив
на сад наш на щасливий
і натрусив зі сливи слив,
щоб легше було сливі.
Та тут до грому навздогін
заговорила груша:
«Трусніть і грушу, дядьку грім,
бо важко мені дуже...»
І дядько грім сказав собі:
«Потрушу я і грушу.
Бо небеса вже голубі
я покидати мушу».
Тема: поетична розповідь про грім під час грози.
Головна думка: захоплення доцільністю в природі.
Художні засоби.
Епітети: сад щасливий, небеса голубі.
Уособлення (персоніфікація): дядько грім; грім тремтів, жив у хмарі, бачив, умив озерам очі, хмару опустив на сад, натрусив слив; заговорила груша.
Метафора: «горів на трави і на квіти».
Повтори: «що аж …».
Інверсія: «налив грозою грім яри», «та тут до грому навздогін заговорила груша».
Кількість строф: п’ять.
Рими: гримів – горів, гриміти – квіти, згори – яри, хоче – очі, опустив - слив, щасливий – сливі, навздогін – грім, груша – дуже, собі – голубі, грушу – мушу.