ГРІМ

Була гроза, і грім гримів,

він так любив гриміти,

що аж тремтів, що аж горів

на трави і на квіти.

Грім жив у хмарі, і згори

він бачив, хто що хоче:

налив грозою грім яри,

умив озерам очі.

А потім хмару опустив

на сад наш на щасливий

і натрусив зі сливи слив,

щоб легше було сливі.

Та тут до грому навздогін

заговорила груша:

«Трусніть і грушу, дядьку грім,

бо важко мені дуже...»

І дядько грім сказав собі:

«Потрушу я і грушу.

Бо небеса вже голубі

я покидати мушу».

Тема: поетична розповідь про грім під час грози.

Головна думка: захоплення доцільністю в природі.

Художні засоби.

Епітети: сад щасливий, небеса голубі.

Уособлення (персоніфікація): дядько грім; грім тремтів, жив у хмарі, бачив, умив озерам очі, хмару опустив на сад, натрусив слив; заговорила груша. 

Метафора: «горів на трави і на квіти».

Повтори: «що аж …».

Інверсія: «налив грозою грім яри», «та тут до грому навздогін заговорила груша». 

Кількість строф: п’ять.

Рими: гримів – горів, гриміти – квіти, згори – яри, хоче – очі, опустив  - слив, щасливий – сливі, навздогін – грім, груша – дуже, собі – голубі, грушу – мушу.