Загрузка...

     На ілюстрації зображені мама з Михайликом, коли вони вийшли з оселі. 

    На передньому плані молода жінка з маленьким хлопчиком. Вона «у квітчастій, кинутій на плечі хустці». Уважно слухає дитину. Хлопчик зі захватом розказує про щось. Позаду них ґанок рідної оселі. «В село через тини заглянуло літо». «Біля самого порога» росте зелена, « аж задимлена росою вишня». На її плодах «то тут, то там паленіють розпухлі щічки». На задньому плані блакитно-сірий небосхил «на світанні», «сизі від роси лани». Яскраві кольори літа сповнюють глядача радістю, теплом і замріяністю. 

     «Зелений шум» лагідного вітру супроводжує таємничий літній світанок, саме тоді «найбільше див у світі робиться». 

 

План до уривку.

1. Літо прийшло.

2. Дива робляться на світанку.

3. «Літо пішло городом» 

4. Мати з сином виходять з оселі.

5. «Сліди» літа.

6. «Як би мені припильнувати його?»

 

Уривок з повісті Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять». 

   На човнику й веслі від нас від'їхав травень. Він прихопив із собою сині дощі, зелений шум та солов'їний спів. І в село через тини заглянуло літо.

  Мати каже, що найбільше див у світі робиться влітку на світанні. Це саме тоді, коли мені так хочеться спати. От і зараз, насурмонений і заспаний, я стою посеред хати, не знаючи, де й що шукати. А матір, уже оброшена, прийшла з городчика та й лагідно-лагідно кладе мені на плечі руку, а очима показує на розчинене вікно й таємниче питає:

— Михайлику, ти нічого не чуєш?

  Дід, глянувши на матір, пускає посмішку в бороду й мовчить. А я дивлюсь на сизий від роси городець, на розпатлані дерева саду, прислухаюсь до всього. Але чую тільки вранішню журбу роси.

— Не чуєш, як літо пішло нашим городом? — дивується мати.

— Ні, — кажу я з жалем, але враз уявляю собі, як десь неподалік у квітчастій, кинутій на плечі хустці широко бреде туманом літо. І од мене зразу відлітає сон.

— Ось ходімо подивимось хоч на його сліди, — так само таємниче говорить мати.

  Ми виходимо з оселі. Мати посміхається, а я позіхаю. Біля самого порога з нами вітається аж задимлена росою вишня.

— Ось бачиш, сьогодні літечко торкнулось руками до ягід, і вони почали паленіти.

  Я дивлюсь на вишні, і в них справді то тут, то там паленіють розпухлі щічки.

  І все це диво зробило літо за одну-однісіньку ніч і пішло собі далі, щоб на світанні, коли я сплю, знову заглянути до нас. Як би мені припильнувати його?

  

Загрузка...