«МАМО, ІДЕ ВЖЕ ЗИМА...»

«Мамо, іде вже зима,

снігом травицю вкриває,

в гаю пташок вже нема...

Мамо, чи кожна пташина

в вирій на зиму літає?» —

в мами спитала дитина.

«Ні, не кожна, — одказує мати, —

онде, бачиш, пташина сивенька

скаче швидко отам біля хати —

ще зосталась пташина маленька».

«Чом же вона не втіка?

Нащо морозу чека?»

«Не боїться морозу вона,

не покине країни рідної,

не боїться зими навісної,

жде, що знову прилине весна».

«Мамо! Ті сиві пташки

сміливі, певно, ще й дуже,

чи то безпечні такі, —

чуєш, цвірінькають так,

мов їм про зиму байдуже!

Бач, розспівалися як!»

«Не байдуже цій пташці, мій синку,

мусить пташка малесенька дбати,

де б водиці дістати краплинку,

де б під снігом поживу шукати».

«Нащо ж співає? Чудна!

Краще б шукала зерна!»

«Спів пташині — потіха одна —

хоч голодна, співа веселенько,

розважає пташине серденько,

жде, що знову прилине весна!»

Тема: поетичний діалог матері й сина про нелегку зимівлю сміливої пташки.

Головна думка: «не покине країни рідної... жде, що знову прилине весна», «спів пташині — потіха одна». 

Художні засоби.

Епітети: пташина сивенька, маленька; країни рідної; зими навісної; сиві пташки  сміливі,  пташка малесенька; співа веселенько, пташине серденько.

Уособлення (персоніфікація): «іде вже зима, снігом травицю вкриває».

Метафора: «розважає пташине серденько», «прилине весна».

Зменшувані суфікси (пестливі слова): сивенька, маленька, малесенька, краплинку, веселенько, серденько.

Кількість строф: вісім.

Рими: зима – нема, вкриває – літає, пташина – дитина, мати – хати, сивенька – маленька, втіка – чека, вона – весна, рідної - навісної, пташки – такі, дуже – байдуже, так – як, синку – краплинку, дбати – шукати, чудна – одна, зерна – весна, веселенько – серденько.