ОСІННІ ТАНЦІ

Вітер взяв сопілку в руки: — Ду-ду-ду! 

Хто зі мною потанцює у саду?

Захиталися жоржини: — Може, й ми! 

Тільки ти нас над землею підійми!

— Шкода часу, — вітер каже підіймать!

Видно, вам не доведеться танцювать!

Тут як зірвуться листочки із дубка,

із вербички, із берези, із кленка, —

хто червоний, хто жовтавий, хто рудий,

а хто трішечки зелений — молодий.

Як закрутяться у танці угорі!

І низенько над землею, у дворі.

Вітер кинувся за ними: — Ой, ду-ду! 

От хто вміє танцювати до ладо!

Тема твору: поетична розповідь про падолист.

Головна думка: захоплення гармонією в природі восени.

Художні засоби

Епітети: листочок червоний, жовтавий, рудавий, зелений, молодий.

Уособлення (персоніфікація): вітер взяв сопілку в руки; зірвуться листочки із дубка, закрутяться у танці.

Звуконаслідування: «Ду-ду-ду!».

Зменшуваний суфікс: трішечки, низенько.

Повтори: «із вербички, із берези, із кленка, — хто червоний, хто жовтавий, хто рудий».

Риторичний оклик: «Як закрутяться у танці угорі!».

Протиставлення (антитеза): «Закрутяться у танці угорі! І низенько над землею».

Кількість строф: чотири.

Рими: ду-ду-ду – саду, ми – підійми, підіймать – танцювать, дубка – кленка, рудий – молодий, угорі – у дворі, ду-ду – ладо.

Ілюстрація до вірша Катерини Перелісни «Осінні танці»