Загрузка...

Десь там, за тридев’ять земель,

де хвилі піняться між скель

і сохнуть біля моря сіті,

рибалка жив колись на світі.

 

Росли у нього два сини —

не пустуни, не плаксуни,

обидва і стрункі, і гожі,

а вдачею не дуже схожі.

 

Молодший — лагідна душа,

віддасть останнього гроша,

розділить радощі і болі,

окраєць хліба, дрібку солі.

 

А старший син — той, навпаки:

ховав у скриньку мідяки.

В такого, скажемо для сміху,

не випросиш узимку снігу...

 

І ось неждано в літній час,

коли вечірній промінь згас

і сутінками вкрилось море,

братів спіткало люте горе.

 

З імли, пітьми, далечини

прийшли баркаси* і човни,

і лиш про батькову фелюгу*

нема ні вісточки, ні слуху.

 

Мовчить байдужа глибина,

віщує лихо таїна.

Молодший брат змарнів од того,

а старший гримає на нього:

 

— Ти бач, розкис, похнюпив ніс,

до двору змалечку приріс,

немов торішній мох до скелі, —

і вигнав меншого з оселі.

 

Минув чи рік, чи два підряд —

і став заможним старший брат,

купив баркас, рибальську сітку

і вже не згадує сирітку.

 

А менший жив, немов жебрак:

замість оселі мав барак,

виконував тяжку роботу —

у наймах спину гнув до поту.

 

Усе терпів: і злидні, й бруд,

в сімнадцять літ зів’яв і схуд,

і серце ятрили до болю

думки про братову сваволю.

 

Міркуючи і сяк і так,

до моря квапився юнак,

спускався стежкою по схилу

і наштовхнувсь на круглу брилу.

 

Аж гульк — то жорна-камінці,

що мелють гречку на млинці,

а зерна стиглої пшениці —

на булочки і паляниці...

 

— Прекрасна річ, — зітхнув бідняк, — а скористатись нею як?

Візьму — не матиму спокою. —

І жорна він торкнув рукою.

 

І раптом жорна, як живі,

змахнули краплі дощові,

загуркотіли, закрутились

і... сіль молоти заходились.

 

 

Куди не глянь — біліє сіль,

як сніг серед зимових піль.

Уже гора тієї солі,

і схаменувсь юнак: — Доволі!

 

«Доволі»—то умовний знак,

хоч і не знав цього бідняк.

А жорна слухались наказу

і зупинялися одразу.

 

Юнак подався на базар,

бо сіль — це вигідний товар.

Одвіз, попродав, гроші має,

живе собі та поживає.

 

І все, либонь, пішло б на лад,

якби не заздрив старший брат:

— Ага, так він торгує сіллю?

Зайду до нього у неділю.

 

Прийшов. Переступив поріг.

Зігнувся, ніби занеміг,

і мовив обережно: — Брате,

де солі зміг ти стільки взяти?

 

А гой, хоч гостю і не рад,

але озвався (звісно, брат!):

— Та маю знахідку нівроку, —

і показав на жорна збоку.

 

Спідлоба глянув старший брат

і щось промимрив невпопад:

— Ай-ай, стоять без руху... долі,

а в мене — ані пучки солі.

 

Позич на день чи два мені

ці диво-жорна кам’яні. —

І менший брат махнув рукою:

— Бери на тиждень, Бог з тобою.

 

«Неждана вість, жадана вість», —

пролепетав незваний гість,

забув про брата і про втому,

мерщій за жорна — і додому.

 

Гукнув дружині заодно:

— Неси мішка, стели рядно.

От заживем тепер з тобою! —

І жорна він штовхнув ногою.

 

Вони спокійно загули

і сіль молоти почали...

Заметами лягала сіль

на підвіконня, на постіль,

 

запорошила стіни, речі,

сягнула братові по плечі.

А він волає: «Ще!» та «Ще!»,

хоч сіль повзе, пливе, тече.

 

Вже півкімнати стало солі,

але не каже він: «Доволі!»

У вікнах задзвеніло скло,

а він мовчить, немов на зло.

 

Хитнулись крокви, стіни, стеля —

і завалилася оселя.

А жорна вискочили з хати

І почали собі кружляти.

 

До моря потім завернули,

у воду — плиг і потонули.

 

І, кажуть, на морському дні,

де риби водяться чудні

і де вода густа і чорна,

сіль мелють, мелють, мелють жорна.

 

Тема: вірш-казка про те, чому в морі вода солона.

Головна думка: ближнього не ображай та у всьому міру май.

 

Композиція.

Зачин: «Десь там, за тридев’ять земель…».

Основна частина: «І ось неждано в літній час, коли вечірній промінь згас …».

Кінцівка: «І, кажуть, на морському дні, де риби водяться чудні …»

------------------

Експозиція: було в батька два сини.

Зав’язка: загибель батька.

Розвиток подій: старший брат виганяє молодшого брата, молодший брат наймитує, знаходить жорна, стає заможним, позичає жорна старшому братові.

Кульмінація: старшому братові все мало солі.

Розв'язка: старший брат втратив майно, жорна котяться в море, щоб вічно молоти сіль на дні моря.

 

Ознаки казки.

Казковий зачин: «Десь там, за тридев’ять земель…».

Казкова кінцівка: «І кажуть …».

Магічні числа: тридев'ять  земель, «з імли, пітьми, далечини», «сіль повзе, пливе, тече», «хитнулись крокви, стіни, стеля», «сіль мелють, мелють, мелють жорна».

Слова-повтори: «рік, чи два підряд», «і сяк, і так», ай-ай, «на день, чи два», «живе собі та поживає», «неждана вість, жадана вість», «сіль мелють, мелють, мелють».

Чарівна річ: жорна.

Добро перемагає зло.

 

Художні засоби.

Епітети: стрункі, гожі, неждано, літній час, вечірній промінь, байдужа глибина, торішній мох, став заможним, тяжку роботу, стиглої пшениці, краплі дощові, зимових піль, вигідний товар, мовив обережно, неждана вість, жадана вість, незваний гість, спокійно загули, риби чудні, вода густа та чорна. 

Постійний епітет: люте горе, лагідна душа.

Уособлення: «вечірній промінь згас», «сутінками вкрилось море», «прийшли баркаси і човни», «мовчить глибина», «віщує лихо таїна», «жорна … змахнули краплі, … , вискочили з хати, …почали кружляти, до моря завернули, у воду - плиг», «лягала сіль… запорошила, повзе, пливе, тече», «задзвеніло скло». 

Метафори: «брат розділить радощі і болі, … дрібку солі», «до двору змалечку приріс», «все пішло б на лад».

Фразеологізми: «віддасть останнього гроша», «не випросиш узимку снігу», «розкис», «похнюпив ніс», «спину гнув до поту», «серце ятрили думки», «спідлоба глянув», «промимрив невпопад», «нема ні вісточки», «не матиму спокою», «за тридев'ять земель».

Порівняння: «приріс, немов торішній мох до скелі», «жив, немов жебрак», «жорна, як живі», «біліє сніг, як сніг серед зимових піль», «диво-жорна», «зігнувся, ніби занеміг», «мовчить, немов на зло», «заметами лягала сіль», «жорна-камінці».

Протиставлення (антитеза): «молодший - …, а старший син …», «став заможним старший брат …, а менший жив, немов жебрак».

Риторичні оклики: «Доволі!», «Ще!».

Повтори (тавтологія): «і сяк і так», «живе собі та поживає», «ай-ай», «неждана вість, жадана вість», «Ще!» та «Ще!», «мелють, мелють, мелють жорна». 

 

Кількість строф: тридцять одна.

Рими: земель – скель, сіті – світі, сини – плаксуни, гожі – схожі, душа – гроша, болі  - солі, навпаки – мідяки, сміху – снігу, час – згас, море – горе, далечини – човни, фелюгу – слуху, глибина – таїна, того – нього, ніс – приріс, скелі – оселі, підряд – брат, сітку – сирітку, жебрак – барак, роботу – поту, бруд – схуд, болю – сваволю, так – юнак, схилу – брилу, камінці – млинці, пшениці – паляниці, бідняк – як, спокою – рукою, живі – дощові, закрутились – заходились, сіль – піль, солі - доволі, знак – бідняк, наказу – одразу, базар – товар, має – поживає, лад – брат, сіллю – неділю, поріг – занеміг, брате – взяти, рад – брат, нівроку – збоку, брат – невпопад, долі – солі, мені – кам'яні, рукою – тобою, вість – гість, втому – додому, заодно – рядно, тобою – ногою, загули – почали, сіль – постіль, речі – плечі, ще – тече, солі – доволі, скло – зло, стеля – оселя, хати – кружляти, завернули – потонули, дні – чудні, чорна – жорна. 

 

План.

1. Жив рибалка з двома синами.

2. Протилежна вдача братів.

3. Братів спіткало горе.

4. Став заможний старший брат.

5. Жебракування молодшого брата.

7. Соляні жорна – знахідка біля моря.

8. Молодший брат стає багатим.

9. Старший брат позичає жорна.

10. Жадібний брат не зупиняє жорна.

11. Зруйнована оселя.

12. Жорна завернули до моря.

13. Сіль на дні моря.

 

Загрузка...