ДИВНА ЗВИЧКА

Що б мені не говорили

хтось з батьків чи вчителів,—

я на все шукаю рими,

ніби хтось мене завів...

Скаже тато: — Як уроки? —

Я йому: — Летять сороки!

Скаже мама: — Ти поїв? —

Я їй тут же: — Сто корів!

Вчитель каже: — Йди до дошки! —

Я і тут: — Варення ложка! —

Вчитель: — Що учив ти вдома? —

Я у відповідь: — Солому!

Ставлю «два»! — підводить очі.

— Ква! — кажу я, хоч не хочу...

Зрозуміло: мама — в сльози, 

каже — Ти мене тривожиш.

Ось і лікарю мене 

вчора показали.

Але він сказав: — Мине. 

Хвилювання — зайві.

Хай хлопчак побільше спить...

Ну а я йому за мить:

— Зайві хвилювання?

Знайде Коля Ваню!

Мама — в сльози знов: — Пробачте! —

Ну а лікар їй: — Не плачте! —

І злякався раптом сам —

адже в риму він сказав!..

Вже й мені це все набридло,

та чомусь до голови

знову лізуть рими й рими,

хто б і що б не говорив...

Ви питаєте: що ж буде?

Я і сам багато думав

і скажу вам по секрету:

мабуть, буду я поетом!

Тема: поетична розповідь про те, як ліричний герой підбирав риму.

Головна думка: поезія – це не набір слів.

Художні засоби.

Уособлення: «чомусь до голови лізуть рими й рими».

Порівняння: «шукаю рими, ніби хтось мене завів...». 

Інверсія: «знайде Коля Ваню», «І злякався раптом сам», «знову лізуть рими й рими».

Риторичний оклик: «І злякався раптом сам — адже в риму він сказав!».

Повтори (єдинопочаток): «Скаже … Я...», «Вчитель … Я...».

Повтори (рефрен): «Я …».

Кількість строф: дев'ять.

Рими: говорили – рими, вчителів – завів, уроки – сороки, поїв – корів, дошки – ложка, вдома – солому, очі – хочу, мене – мине, спить – мить, хвилювання – Ваню, пробачте – плачте.