На порозі літа усе дужче припікає спекотне сонце. 

   Природа до неба тягнеться, бо спрагла земля дощу просить. Ніби небагато крапель срібними нитками впало, а навколо рослини ще дужче зазеленіли. Тому й говорять в народі: «травневий дощ — як із грибами борщ». 

   Вийдеш на широкий лан, а там колос золотим зерном одягається. Життєдайною водою напуваючи, «травневий дощ хліба на ноги піднімає». Яким буде колос, такий достаток він принесе.