ВЕРБОВІ СЕРЕЖКИ
Біля яру, біля стежки
одягла верба сережки.
Головою хилитала,
потихесеньку питала:
— Де ота біленька хатка,
що гарнесенькі дівчатка?
Хай би вибігли до стежки.
Подарую їм сережки.
(Ліна Костенко)
Тема: поетична розповідь про вербу під час цвітіння
Головна думка: «хай би вибігли до стежки подарую їм сережки»
Мета: любіть природу
Художні засоби
Сталі епітети: біленька хата.
Епітети: гарнесенькі дівчата.
Персоніфікація: одягла верба сережки, головою хилитала, питала, подарую.
Зменшувальні суфікси: потихесеньку, біленька, гарнесенькі.
Риторичне запитання: «Де ота біленька хатка, що гарнесенькі дівчатка?»
Епіфора (єдність кінцівок): «… стежки… сережки»
Римування: парне (ААВВ)
Рими: стежки – сережки, хилитала – питала, хатка – дівчатка
Казкове і реальне у вірші
Поетеса гарно описала цвіт верби. Росте рослина біля стежки.
У вірші багато казковості. Верба, немов жива істота, «головою хилитала, питала», хотіло дарувати дівчатам сережки. Вона «потихесеньку питала», щоб не зірвалися сережки.
У весняну пору дерево красується сережками. Суцвіття верби нагадує жіночу прикрасу, тому його так назвали. Згодом воно відцвітає і перетворюється на плід, що нагадує коробочку.
Красується біля стежки верба своїми суцвіттями-сережками. Кличе дівчат милуватися природою. Вірш спонукав знову придивитися до верби – символу українського народу.
Без верби і калини немає України
Вербові котики (текст за малюнком)