Загрузка...

Дійові особи: горобець, горобець-товариш, квочка з курчатами, зозуля, бузьок, ґава, сова, сорока-білобока, крук, горобці-сусіди.

 

Дія 1.

У центрі сцени галявина, справа дерева, на задньому плані високі болотні рослини. Зліва поля курник та поле. Виходять два горобці. Побачили три конопляні зернятка.

Г о р о б е ц ь                     Мої зернятка! Я знайшов!

Г о р о б е ц ь – т о в а р и ш  Мої! Коли мої! Коли мої!

Горобці починають битись. У боки летить пір'я. На сцену виходить квочка з курчатами та забирає зернята. Горобці перестали битись, сіли один проти одного, надулись і сидять. 

К в о ч к а                 Дурні бились, а розумні поживились, 

                              дурні бились, а розумні поживились!

Г о р о б ц і (разом)      Що ти кажеш? 

К в о ч к а (повчально)  Та то я дякую вам, що ви такі дурні! 

                              От поки ви здуру бились, 

                              то я із своїми курчатами 

                              поснідала вашими зернятками! 

                              Що то сказано, як хто дурний!.. 

                              Нікому було вас бити та вчити! 

                              Якби вас хто взяв у добру науку, 

                              то, може б, з вас птахи були!..

Г о р о б е ц ь – т о в а р и ш (сердито) Вчи своїх дурних курчат розуму, 

                                                  а з мене й мого розуму досить! 

Горобець-товариш тріпає крильцем, цвірінькає і йде геть. 

Г о р о б е ц ь (убік замислено)  А правда, краще бути розумним. 

                                        От курка розумна, собі наїлася, 

                                        а я мушу голодний сидіти.

Підходить до курки.

Г о р о б е ц ь (благально) Навчіть мене розуму, пані матусю! 

                                  Ви ж такі розумні!

К в о ч к а (заклопотано)    Е, ні! Вибачай, серденько! 

                                  Маю я й без тебе клопоту доволі, — 

                                  он своїх діточок чималенько, 

                                   поки-то всіх до ума довести! 

                                   Шукай собі інших учителів! 

Квочка з курчатами ідуть в курник на сцені.

Г о р о б е ц ь (в сторону)   Ну що робить? 

                                   Треба кого іншого питати, 

                                   бо вже я таки не хочу без розуму жити! 

Горобець іде до дерев. Біля калини сидить зозуля.

З о з у л я (голосно)        «Ку-ку! Ку-ку!» 

Г о р о б е ц ь                Тіточко, що я вас проситиму! 

                                  Навчіть мене розуму! 

                                  У вас же нема своїх дітей: 

                                  а то курки просив, то вона каже, 

                                  що в неї й так багато клопоту.

З о з у л я (байдуже)      А я тобі от що скажу, 

                                як у мене свого клопоту нема, 

                                то чужого я й сама не хочу! 

                                От не мала б роботи, 

                                чужих дітей розуму вчити! 

                                Се не моє діло! 

                                А от коли хочеш знати, 

                                скільки тобі літ жити, 

                                то се я можу тобі сказати.

Г о р о б е ц ь (незадоволено)  Аби ти була жива, 

                                       а за мене не турбуйся!

Горобець іде в сторону болота, там ходить бузько і робить вигляд, що ловить жаб. Зозуля покидає сцену.

Г о р о б е ц ь (благально)    Пане, навчіть мене розуму. 

                                    Ви ж такі розумні...

Б у з ь о к (сердито)           Що, що, що? 

                                    Тікай-но ти, поки живий! 

                                    Я вашого брата!..

Горобець біжить, швидко махаючи руками-крилами. Зліва виходить і сідає на полі сумна ґава, до неї підходить горобець. 

Г о р о б е ц ь (здивовано)   Дядино, чого ви так зажурились?

Ґ а в а (співчутливо)           Сама не знаю, синочку, сама не знаю!

Г о р о б е ц ь (благально)   Чи не можете, дядиночко, 

                                    мене розуму навчити?

Ґ а в а  (доброзичливо)        Та ні, синочку, я й сама його не маю. 

                                     А от коли ти вже так хочеш, 

                                     то полети до сови: вона, 

                                     кажуть, вельми розумна-розумна, 

                                    то, може, вона тобі що порадить. 

                                    А я до того розуму не дуже, Бог з ним!

Г о р о б е ц ь (вдячно)        Прощавайте, дядино! Щасливо!

Горобець іде в сторону дерев, махаючи руками-крилами. Ґава іде зі сцени. Біля дерева появляється сова, сідає і спить.

Г о р о б е ц ь (голосно)       Пані! Чи ви спите? Пані! Пані!

Сова прокидається, тріпоче крилами, витріщивши очі.

С о в а (кричить)               Га? Що? Хто?

Г о р о б е ц ь  (злякано)     Та се я, горобець...

С о в а  (сердито)              Горобець? Який горобець? 

                                   Не бачу! Чого притирився? 

                                   І яка вас лиха година по дневі носить? 

                                   Осе напасть! І вдень не дадуть заснути...

Сова знов заснула. Горобець сів поруч. На сцені стало темніше. 

С о в а                   «Гу-у-у! Гу-гу-гу-у-у...» 

                           Ти тут чого? 

Г о р о б е ц ь (перестрашено) Та я, вибачайте, моя пані, 

                                      ще зранку тут сиджу...

С о в а (невдоволено)            І чого?

Г о р о б е ц ь                    Та чекаю, поки ви встанете...

С о в а (уже сердито)           Та ж я встала! Ну, чого тобі треба? 

                                     Чого стримиш?

Г о р о б е ц ь                   Я хотів би вас просити, 

                                     вибачайте ласкаво, чи не могли 

                                     б ви мене розуму навчити? 

                                     Адже ви такі мудрі...

С о в а (зневажливо)        Не на те я мудра, щоб дурнів розуму навчати! 

                                 Хто дурнем вродився, той дурнем і згине. 

                                 Тікай-но ти, а то я голо-одна! 

Горобець бігає по сцені, сова іде зі сцени. Біля дерева горобець присідає і спить. На сцені знову світліє. До горобця підходить сорока-білобока.

С о р о к а – б і л о б о к а (голосно)  «Че-че-че!» 

Горобець прокинувся, дивиться на сороку.

Г о р о б е ц ь (здивовано)      З ким ви, панянко, так розмовляєте? 

С о р о к а – б і л о б о к а     А тобі що до того? Чи ба, який цікавий! 

                                       А хоч би й з тобою!

Г о р о б е ц ь                     Та я дуже радий, як зо мною. 

                                       Я б вас просив, моя панно, 

                                       щоб ви мене розуму навчили.

С о р о к а -  б і л о б о к а (швидко) А нащо тобі, мій молодчику, розум? 

                                              Без розуму легше в світі жити 

                                             та таки й веселіше! 

                                             А ти, голубчику, ліпше красти вчися, 

                                             от як я, то тоді й розуму не треба. 

                                             З великого розуму не тяжко 

                                             й з глузду зсунутись; 

                                             ти ось поговори зо мною, 

                                             то я тебе навчу, як і без розуму прожити...

Г о р о б е ц ь                        А бодай тобі заціпило, скреготухо! 

                                          Ото глушить! Цур тобі! 

Горобець біжить в сторону поля. Сорока іде  зі сцени. Біля поля чорний крук поважно ходить. 

Г о р о б е ц ь (в сторону)      Де я того розуму навчуся? 

                                      Скільки світу злітав, 

                                      а щось небагато навчився, 

                                      хіба вже воно так і зостанеться.

                                      Ну, ще в сього поспитаю; се вже востаннє.

Горобець підходить до крука.

Г о р о б е ц ь (з останньою надією)  Навчіть мене розуму! 

                                              Я вже давно його шукаю, та ніяк не знайду.

К р у к (поважно повчає)      Розум, молодче, по дорозі не валяється, 

                                     не так-то його легко знайти! 

                                     А я тобі от що скажу: 

                                     поки біди не знатимеш, 

                                     то й розуму не матимеш. 

                                     От тобі моя наука. 

                                     А тепер іди: мені ніколи.

Крук іде зі сцени.

Г о р о б е ц ь  (в сторону)   Що то мені така наука?

 

Дія 2. 

Осінній садок утворюють жовті дерева навколо сцени. Зверху падають сніжинки. Біля дерев труситься горобець. На сцену виходять інші горобці. Вони бігають біля дерев, роблять гнізда. Горобець підлітає до інших горобців, починає теж робити гніздо. Птахи трусять дерева, з них падає листя. На сцені більше світла. За сценою лунає щебет різних пернатих. Птахи вкривають кожне дерево зеленою прозорою тканиною. До центру сцени виходить горобець та горобець-сусід.

Г о р о б е ц ь – с у с і д (шанобливо) Які ви, пане сусідоньку, мудрі! 

                                                І де ви того розуму навчились?» 

Г о р о б е ц ь (киває головою)          Біда навчила!

Завіса.

   

Загрузка...