Загрузка...

Я НЕ ЛЮБЛЮ ЗИМИ — ВОНА ТАКА УБОГА...

Я не люблю зими — вона така убога, 

Одноманітна, барвами скупа, 

І місяць білий — круглий, як лупа, — 

Втопає в царстві мертвого й німого. 

Я не люблю зими — вона така убога.

 

Усе важке й безмовне, мов каміння, — 

Сама ж господарка на колії доріг 

Зсипає зорі пригорщами в сніг, 

Купаючи в їх сонному промінні 

Усе важке й безмовне, мов каміння.

07.02.1961

 

Тема: поганий настрій ліричного героя і убога  зима довкола.

Головна думка: гарно на душі – гарно навколо, життя не повинно бути убогою зимовою порою. 

 

Художні засоби.

Епітети: зима убога, місяць білий, важке й безмовне, сонному промінні.

Уособлення: зима скупа, місяць втопає, купаючи в сонному промінні, зима убога.

Метафора: господарка зсипає пригорщами зорі, в царстві мертвого й німого.  

Порівняння: «місяць … круглий, як лупа», «усе важке й безмовне, мов каміння». 

Повтор (рефрен): «Я не люблю зими — вона така убога», «Усе важке й безмовне, мов каміння».

 

Кількість строф: дві.

Рими: скупа – лупа, німого – убога, каміння – проміння, доріг – сніг. 

 

Знаючи про життя Василя Симоненка, за сумним пейзажем можна побачити тогочасну дійсність: зима убога (пасивне суспільство), місяць круглий (комуністична влада), царство мертвого (радянська держава), господарка (активна людина).  

   

Загрузка...