День був ясний, сонячний та теплий. Надворі стояла суша. Небо синіло, як літом. Сонце ходило на небі низько, але ще добре припікало косим промінням. Тихий вітер ледве ворушився. Половина листя на вербах уже пожовкла, але на тополях, на осокорах лист зеленів, ніби влітку. Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі справжнє літо. Тільки зелена низька озимина нагадувала про осінь. Надворі летіло павутиння. Все синє небо було ніби засноване білим, як пір'я, легким, як шовкові нитки, павутинням. Воно обснувало тополі, верби, стіжки, тини; маяло на вершечках садків і знов летіло та летіло; хто його зна, де воно й бралося.
(Іван Нечуй-Левицький).
На мою думку, Нечуй-Левицький описує бабине літо.
По-перше, у такі дні стає помітно тепло, можна сказати, що «сонце… добре припікало косим промінням». По-друге, високий атмосферний тиск довго зберігає суху погоду, без дощів, тому «надворі стояла суша». По-третє, бабине літо зазвичай в наших краях настає у кінці вересня – початку жовтня, тому «половина листя на вербах уже пожовкла, але на тополях, на осокорах лист зеленів, ніби влітку». По-третє, основна ознака бабиного літа – це павутиння, що «обснувало тополі, верби, стіжки, тини; маяло на вершечках садків і знов летіло та летіло». Його плетуть маленькі павуки-бокоходи, тому складається враження, що «хто його зна, де воно й бралося».
Разом з «білим, як пір'я, легким, як шовкові нитки, павутинням» літають їхні господарі та милуються бабиним літом.
Художні засоби.
Епітети: день ясний, сонячний, теплий; косим промінням, тихий вітер, жовте листя, зелена озимина, синє небо.
Порівняння: «небо синіло, як літом», «лист зеленів, ніби влітку», «небо було ніби засноване білим, як пір'я, легким, як шовкові нитки, павутинням».
Уособлення: сонце ходило, вітер ледве ворушився.
Метафора: «озимина нагадувала про осінь», «павутиння маяло на вершечках садків».