Бабине літо

• Коли настає бабине літо, павучки залазять на дерева і починають випускати клейку речовину, яка одразу ж застигає, утворюючи павутинку.

• Літаюче павутиння також називають бабиним літом.

• Павутинка є дуже легкою, а міцною саме настільки, щоб вдержати одного павучка.

• Павучок обсновує себе павутинкою і гойдається на галузці, мов у кошику, поки не повіє легкий вітерець.

• Дмухне вітерець, і павучок полетить на своєму килимі-літаку подалі від гнізда, де народився, у такий спосіб павуки мандрують на далекі відстані.

• Восени павучки-хрестовики на павутині полюють на дрібніших комашок в повітрі.

• Зручно вмостившись у своєму павутиновому кошику, павучок ловить комашок, що потрапляють у його сіті.

• На кінчику кожної павутинки знаходиться по павучку.

• Буває, що і влітку ті павучки так літають, але дуже рідко, бо немає потреби полювати на комашок у повітрі, коли їх так багато у траві і на листочках.

• Під час негоди павучки ховаються у траві й під корінням.

Розповідь про осінню подорож павучка

Вдале полювання

   Павучок був голодним. Він піднявся на високе дерево. Обснував себе павутиною, розгойдався, мов у кошику. Аж тут вітер підхопив комашку.

    Я лечу! Павучок зрадів. Над ним пропливали біло-сірі хмаринки. Унизу промайнула жовтаво-зелена  трава, красуня жоржина, підрум’янена калина. Павучок замилувався осінніми перетвореннями. Аж раптом він побачив ще дрібнішу комашку. Вона втрапила в його сіті. Павучок ще більше зрадів  і швидко опустився на землю.

    Сьогодні він буде ситим. Отак зараджують собі павучки, щоб не залишатися голодними.

    День був ясний, сонячний та теплий. Надворі стояла суша. Небо синіло, як літом. Сонце ходило на небі низь­ко, але ще добре припікало косим промінням. Тихий ві­тер ледве ворушився. Половина листя на вербах уже по­жовкла, але на тополях, на осокорах лист зеленів, ніби влітку. Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі справжнє літо. Тільки зелена низь­ка озимина нагадувала про осінь. Надворі летіло павутин­ня. Все синє небо було ніби засноване білим, як пір'я, легким, як шовкові нитки, павутинням. Воно обснувало тополі, верби, стіжки, тини; маяло на вершечках садків і знов летіло та летіло; хто його зна, де воно й бралося.            (Іван Нечуй-Левицький).

    На мою думку, Нечуй-Левицький описує бабине літо.