ХОДІМО В ПОЛЕ, СИНУ

Ходім весною в поле, любий сину, 

там хліб живе в зелено-свіжих врунах¹.

Пшеничну, житню – будь-яку стеблину 

земля леліє², тепла, щедра, юна. 

Ходімо влітку в поле, любий сину, 

там хліб живе у буйному колоссі. 

Тужавіють, повнішають зернини:

краси такої ти не бачив досі. 

Ходімо в поле в гожі³ дні та в сльоту⁴

трудитися, мій сину, на землі, 

щоб ти пізнав, якої праці й поту 

хліб коштує на ниві й на столі.

1. Вруни (руни) - молоді густі сходи посівів.

2. Леліяти - оточувати ласкою, піклуванням.

3. Гожий - тут: сонячний.

4. Сльота - хмарна, сира погода з дощем або мокрим снігом.

Тема: поетична розповідь про нелегку хліборобську працю.

Головна думка: «праці й поту хліб коштує на ниві й на столі».

Художні засоби.

Епітети: любий сину; зелено-свіжих рунах; земля тепла, щедра, юна; буйному колоссі, гожі дні. 

Уособлення: хліб живе; будь-яку стеблину земля леліє, повнішають зернини.

Метафора: «праці й поту хліб коштує».

Повтори (єдинопочаток): «Там хліб живе …».

Повтори (рефрен): «Ходімо …»

Повтори (епіфора): «… в поле, любий сину».

Кількість строф: три.

Рима: сину – стеблину, врунах – юна, сину – зернини, колоссі – досі, сльоту – поту, землі – столі.