На ілюстрації можна впізнати дівчинку Улянку. 

   «На ній була картата новенька кофтина, синя спідниця». З-під білої хустинки «вибилася хмарка льняного волосся, білого і легкого, як пух». Через блакитну річку «перекинуто кладку з сухої деревини», на ній дівчинка припала до прозорої води. Поряд на кладці лежать книжки. Рука Улянки «почала задумливо бовтатись у воді». Серед водяних бульбашок «відбивалось на мить то жовте листя клена, то клаптик блакитного неба, то обличчя в білій хусточці». Ще більш «холодна вода в струмку» восени. Дівчинка пильно приглядається до відображення у воді. «У тиші дзюрчить» струмок та навіює різні думки.

   На задньому плані ілюстрації «ліс її любий уже прибрався в нову чарівну одежу». Серед зелених фарб можна розгледіти золотаві барви дерев, мовчазних свідків неповторних осінніх перетворень у природі. 

   Замилування дівчинки, котрій не байдужа краса рідного краю, спонукає глядача теж озирнутися довкола.