МОВА МОЯ
|
Мова моя — мов дівчинка у віночку, йде полем, іде лугом, терновими стежками йде. Мова моя — мов ластівка, летить горою, летить долом, провіщає мені ясен-день. |
Мова моя — немов Берегиня, що на кожне своє дитятко дихає і тремтить. Мова моя — була! Буде! А нині — я терни в стежках визбирую, щоб їй було легше ходить... |
Тема: поетична розповідь про дбайливе ставлення ліричного героя до рідної мови.
Головна думка: «Мова моя — була! Буде!».
Мета: заклик плекати та берегти чистоту рідної мови.
Рід літератури: лірика.
Жанр: вірш.
Вид лірики: патріотична.
Художні засоби
Епітети: терновими стежками, ясен-день.
Уособлення: мова йде, летить, провіщає, дихає і тремтить.
Порівняння: «моя мова – мов дівчинка у віночку, … мов ластівка, … немов Берегиня».
Метафора: «терни визбирую, щоб легше їй було ходить».
Повтори (рефрен): мова моя.
Повтори: «йде полем, іде лугом, терновими стежками йде», «летить горою, летить долом».
Риторичні оклики: «Мова моя — була!», «Буде!»
Кількість строф: дві.
Вид строфи: шестивірш.
Рими: лугом – долом, йде – день, Берегиня – а нині, тремтить – ходить.
Життєрадісний вірш про українську мову.
У першій строфі захоплюємося красою української мови, яку намагалися знищити чужинці, бо йде вона дівчиною у віночку, але тернові її стежки.
У другій строфі можемо зрозуміти, що лірична героїня не забуває рідну мову, адже мова ластівкою несе їй ясен-день.
Від народження мова свого роду з його традиціями були Берегинею і дороговказом – про це йдеться у третій строфі.
В останній строфі лірична героїня росла у любові до рідної мови, тому її мова – була! А риторичним окликом «І вона буде!» утверджує, що ніщо не може знищити її мови, бо тепер і вона може долучитися до її збереження, коли розмовлятиме і оберігатиме від засмічення поганими словами.