Тема: діалог про те, як байдужі люди занедбали джерело.

Головна думка: «напившись води, не забувайте про джерело, з якого вона витікає»

Мета: заклик бути дбайливим до природи.

Рід літератури: епос. 

Жанр: оповідання. 

 

Композиція

Експозиція: учитель вирішив розказати дітям бувальщину про джерело. 

Зав’язка: викопали після битви під Жовтими Водами козаки ставок.

Розвиток дії: ухвалили виносити мул зі ставка, люди дотримувались ухвали, ставок ставав усе чистішим, нова родина Неприкаяних не виконувала ухвали. 

Кульмінація: мешканці наслідували поганий приклад.

Розв'язка: висохло джерело.

 

Будова твору

Зачин. «Учитель питає …».

Головна частина. «Тож послухайте бувальщину …»

Кінцівка. «Подумайте над цією бувальщиною, діти …» 

 

Прислів’я та приказки: «Лихий призвід — людям заохота», «На мій вік вистачить», «Напившись води, не забувайте про джерело, з якого вона витікає».

 

Опис ставка

Ось тут, на місці цього пустиря, багато років тому був глибокий ставок, аж до села, що розкинулось ген під горою. Над ставом, на вербових кілках, висіли дерев'яні відра.  Ставок ставав чистіший і глибший. 

Дерев'яні відра, що висіли на вербових кілках, розсохлись, розсипались, а потім зникли. Та ставок мілів, перетворювався на болото, заростав бур'яном. Настав час, коли вода тут затримувалась тільки весною… І ставок щез. 

 

Цитатна характеристика мешканців

Нащадки козаків

«То старовинне козацьке село».

«Викопали тут ставок запорожці після битви під Жовтими Водами. І поселились на його березі»

Дружні, відповідальні

«Зійшлися селяни на раду й ухвалили: кожен, хто скупався в ставку, мусить набрати відро мулу й винести аж туди, за балку, й висипати в поле».

«Люди й дотримувались цієї ухвали»

Дбайливі

«Над ставом, на вер­бових кілках, висіли дерев'яні відра. Для дорослих чоло­віків — великі, для жінок, підлітків — менші, для дітей — маленькі».

Працьовиті

«Тільки той, що був у матері на руках, не віддячував працею за радість і задоволення»

Гостинні

«Та ось хтозна-звідки приїхала в село сім'я — батько, мати, четверо синів і дві дочки. Усіх їх прозвали Неприкаяними»

Родина Неприкаяних порушує ухвалу, байдужа до природи

«Поселились вони на околиці, недалеко від ставка. І дорослі й діти з весни до осені купалися в ставку, а за відра й не брались»

Наслідують поганий приклад родини Неприкаяних

«Чимало підлітків так само роблять : купаються, а мулу не виносять».

«Лихий призвід — людям заохота»

Молоді не прислухаються до думки старших

Старі люди бралися повчати молодь: «Що ж ви робите?»

А підлітки їм: «Раз Неприкаяним можна, то й нам не гріх...».

«Старі хитали головами, та вдіяти нічого не могли».

Починають думати тільки про себе

Кожному думалось: «На мій вік вистачить»

Стають байдужими,  хитрими, не турбуються про природу.

«Багато підлітків, а потім і дорослих стали приходити купатися після смеркання, щоб ніхто не бачив...».

«Старий звичай забули».

План

1. Бувальщина про джерело.

2. Глибокий ставок.

3. Ухвала селян.

4. Чистіший та глибший ставок.

5. Приїзд сім'ї Неприкаяних.

6. Лихий призвід – людям заохота.

7. Забувся старий звичай.

8. Щез ставок.

9. Будьте дбайливими до природи – не забувайте про джерело.

 

Поміркували, чому і як щез ставок

   На мою думку, ставок щез тому, що змілів.

   Спочатку замулений ставок перетворився на болото, а потім заріс бур’яном – так ставок перетворився на спалений сонцем пустир.   

   А сталося все так через людей, які були байдужими до природи. Вони не дотримувалися ухвали старших, перестали виносити мул зі ставка на поле. Дерев’яні відра розсохлися, а нових не зробили, щоб його носити.

  Отже, ставок щез, бо люди забули про джерело, з якого воно витікало.

 

НЕ ЗАБУВАЙ ПРО ДЖЕРЕЛО

    Учитель питає: «Бачите, діти, ось цей спалений сон­цем пустир у долині?»

— Бачимо, — відповідають діти.

— Тож послухайте бувальщину. Ось тут, на місці цьо­го пустиря, багато років тому був глибокий ставок, аж до села, що розкинулось ген під горою. Можна було випливти човном на середину й веслувати аж до он тих дубів. Їх тоді там багато було, а тепер три лишилося, та й ті всихають... На березі верби росли. У лісі водились білки.

    То старовинне козацьке село. Викопали тут ста­вок запорожці після битви під Жовтими Водами. І поселились на його березі. Та стали помічати, що ставок мулом заносить. Зійшлися селяни на раду й ухвалили: кожен, хто скупався в ставку, мусить набра­ти відро мулу й винести аж туди, за балку, й висипати в поле.

    Люди й дотримувались цієї ухвали. Над ставом, на вербових кілках, висіли дерев'яні відра. Для дорослих чоловіків — великі, для жінок, підлітків — менші, для дітей — маленькі. Тільки той, що був у матері на руках, не віддячував працею за радість і задоволення.

    Ставок ставав чистіший і глибший. Та ось хтозна-звідки приїхала в село сім'я — батько, мати, четверо синів і дві дочки. Усіх їх прозвали Неприкаяними. Посе­лились вони на околиці, недалеко від ставка. І дорослі й діти з весни до осені купалися в ставку, а за відра й не брались.

     Спочатку люди якось не звертали на те уваги. А потім стали помічати, що чимало підлітків так само роблять: купаються, а мулу не виносять.

     Старі люди бралися повчати молодь: «Що ж ви ро­бите?» А підлітки їм:

— Раз Неприкаяним можна, то й нам не гріх...

    Лихий призвід — людям заохота. Багато підліт­ків, а потім і дорослих стали приходити купатися після смеркання, щоб ніхто не бачив...

    Старі хитали головами, та вдіяти нічого не могли. Дерев'яні відра, що висіли на вербових кілках, розсохлися, розсипалися, а потім зникли.

     Старий звичай забули.

     Кожному думалось: «На мій вік вистачить». Та ставок мілів, перетворювався на болото, заростав бур'яном.

     Настав час, коли вода тут затримувалась тільки вес­ною. А потім і того не стало. І ставок щез. Тільки спогад про нього зберігся.

     Подумайте над цією бувальщиною, діти. Напившись води, не забувайте про джерело, з якого вона витікає.